"Парадоксально, що Інтернет -з одного боку - глобалізує й згладжує деякі ідентичності, а з іншого боку - зміцнює їх і пов`язує"

Деян Айдачич

Слов`янськa арка

Розмовляла Весна Кешель, НИН 1.12.2005, бр. 2866

Деян Айдачич народився 1959 року в Белграді, де закінчив університет за спеціальністю "Світова література та літератури Югославії". Був керівником Відділу фольклору і директором бібліотеки Белградського університету. Зараз він запрошений лектор-викладач сербської літератури та культури на філологічному факультеті Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Директор "Проекту Растко" (www.rastko.rs) електронної мережі, присвяченої питанням традиції та культури, а також веб-сторінки "Слов`янськa арка" славістичної бібліотеки на Інтернеті. Крім того, він є редактором наукового часопису "Коди слов`янських культур" і організатором численних маніфестацій культурної співпраці. Починаючи з 2001 року він організовує Українсько-сербські дні в Белграді, а з цього року і Сербсько-українські в Києві.

Фольклорну спадщину Ви вивчаєте від найдавніших магічних формул, через християнські мотиви, закінчуючи пародіями в політичному фольклорі і народним гумором з приводу натовських бомбардувань Югославії. Як би Ви визначили дух свого народу, що триває віками?  Про що Ви довідались?

Це важке питання. Я не впевнений після стількох історичних зламів що саме є духом нашого народу. Мені видається, що, всупереч повторенню історичних помилок, серби не можуть звільнитися від хибних уявлень, які неодноразово вели до загибелі наших предків. "Героїзм" не є "універсальною" відповіддю на всі випробування, перед якими наш народ опинявся... Ми, схоже, не можемо звільнитися також від запальної або жадібної заздрості-суперництва, бажання бути будь що попереду сусіда, брата або співвітчизника. Ця пристрасть викликала і сьогодні викликає розмежування, які роздрібнюють національне єство, хоча народні пісні, оповіді, навіть прислів`я марно попереджають нас про цей недолік. А з іншого боку, наш народ має чудові риси. Він вміє бути щедрим і має широку душу. Серби обдаровані і люблять творити. Цей креативний дух наша спадщина і наш можливий вклад у майбутнє.

З 1996 року Ви працюєте редактором щорічника "Коди слов`янських культур". В якій мірі розпад держави, війна, політична нестабільність, духовна й національна роздробленість народу впливали на Вашу потребу створити такий часопис?

Хаос і біди, про які Ви говорите, справді були щоденною реальністю, коли я почав думати про створення цього часопису. Але мотивами були не дух протиріччя чи спроби втекти віж дійсності. "Коди" виникли з переконання, що вони будуть важливим місцем обміну ідеями та знаннями. Анна Плотникова та Таня Агапкіна колеги з Москви, Александар Лома та Біляна Сикимич лінгвісти з Белграда, а також видавництво "Кліо" підтримали цю ідею, і вона почала втілюватись у життя. В основу щорічника покладено слов`янський аспект вивчення того, що є спорідненим у культурі слов`ян,  і того що  є відмінним...

На даний час вийшли випуски про рослин, страви і напої, весілля, частини тіла, землеробство, кольори, дітей, птахів... Підхід до коду охоплює вивчення міфології, етнолінгвістики, космології, символіки, фольклористики, християнізації мотивів... Кожний випуск полонить цілісним поглядом на певний код у різних слов`янських культурах. Він нагадує книгу з Борхесової бібліотеки - та ще й редакція є міжнародною. Як створюється ця " борхесівська" книжка?

Сама народна культура є чудесним явищем, вона вся пронизана видимими та невидимими нитками й значеннями. Тому багатоаспектність підходу відповідає багатству, закладеному в фольклорі, мові й звичаях... Коли йдеться про технічний бік питання, як створюється наш щорічник, відповідь є простою. Коли з друку виходить черговий тематичний випуск, ми сповіщаємо про наступну книжку, тобто про наступну тему, і запрошуємо до співпраці поряд із вже широким колом (постійних) авторів фахівців, які спеціально займалися обраною темою.

Хоча Ви вивчаєте народну літературу, Ви живете в наш час, а в нього увійшов віртуальний світ. Як це впливає на дух народу?

Віртуальний світ є новим простором самовираження і пізнання своєї ідентичності, який пропонує людям нові можливості, але й ставить перед ними нові випробування. Коли говорять про віртуальні світи, зазвичай мають на увазі передовсім світову мережу. Інтернет є лише часткою того віртуального світу, який нас дедалі більше оточує. Він усім дав однакові можливості, а народи по-різному використали шанс, що з`явився. Парадоксално, що Інтернет з одного боку глобалізаційно згладжує певні ідентичності, а з іншого зміцнює їх і пов`язує. Зміни, які Інтернет зумовлює завдяки своїй швидкості, необмеженості й загальнодоступності, будуть дедалі більшими, і той, хто відстав зараз у майбутньому відставатиме ще більше.

Веб-сторінку "Проекту Растко"-"бібліотеки сербської культури" підписують Правління та інші органи мережі. Якою є кадрова структура Проекту?

Зерно "Проекту Растко" складає Правління на чолі з директором мережі видавцем і драматургом Зораном Стефановичем, а також Технічне Управління, керівники та редакції локальних "Проектів Растко", за допомоги гнучкої Ради мережі. Довгі роки співпраці й спільне захоплення креативими можливостями Інтернету давали нам сили, щоби проект пережив випробування. Правління проекту зустрічається в міру необхідності. Ми, домовляючись, звичайно користуємося Інтернетом і електронною поштою, з огляду на різне географічне розміщення учасників.

"Проект Растко" постійно розвивається, існує вже п`ятнадцять підрозділів, пов`язаних із певним містом, регіоном чи державою. Як виникають ці відгалуження?

"Проект Растко" зміг самостійно покрити регіональними осередками весь сербський культурний простір і відкрити велику кількість міжнародних осередків із підготовкою і публікацією маленьких колекцій текстів. Ми відкривали нові осередки тоді, коли знаходили фахівців, які були готові безкоштовно віддати свій час і знання і заініціювати створення нової бібліотеки, нового осередка... Якщо подивитись хронологічно, відкриття нових осередків не було рівномірним, були прискорення й зупинки, але це відбивало також можливості проекту, оскільки він неприбутковий, а свої видання завжди надавав всім безкоштовно. Одною з великих проблем була неможливість достатньо швидко коректувати весь матеріал, який ми дигіталізували. Тому "Проект Растко" наприкінці 2003 року вступив у партнерські стосунки з ключовими американськими проектами: "Проектом Гуттенберг" та "Дистрибуйовані коректори". У Белграді розвинули нову версію софтвера для дигіталізації книжок, на базі якої ми заснували нову систему "Дистрибуйовані коректори-Європа", яка сьогодні має більше ніж 2 000 міжнародних членів і є на нашій планеті єдиною системою цього типу, яка може дигіталізувати всі мови і всі писемності.

Як функціонують електронне об`єднання та об`єднання мережі "Проекту Растко"?

Об`єднання творців, співробітників і відвідувачів "Проекту Растко" дуже розширилося із входженням проекту до великих світових проектів. У зв`зяку з цим сербська секція проекту тимчасово  уповільнила темп внесення нових матеріалів, але через проект "Дистрибуйовані коректори-Европа" дістала велику багатонаціональну групу волонтерів, яка через белградський сервер EUnet  вже відкоректувала близько 320 000 сторінок на п`яти десятках світових мов. На сторінках нашого міжнародного форуму розглядаються питання подальшого розширення і багатьох поточних проектів. Нещодавно в Белграді відкрито також головну європейську безплатну електронну бібіліотеку "Проект Гуттенберг-Європа", яка налічує 17 000 книжок... Якщо взяти вужчий аспект, членів великої родини користувачів сербського "Проекту Растко" об`єднує зацікавлення сербською культурою. Вони виявляють свою позицію в різні способи: хтось висловлює побажання, хтось звертає увагу на друкарські огріхи, хтось пропонує навіть нові бібліотеки, а хтось просто вітає й бажає нових успіхів. "Проект Растко" розвиває культурні контакти, і в цьому його велика й єдина місія.

Чи слов`янські слова й мови змінюються від контакту з віртуальними світами?

Як же їм не змінюватися?... Говорячи це, я маю на думці не лише нові слова комп`ютерного та Інтернет-жаргонів. А мови змінюватимуться ще більше. Наша маленька сербська мова, хоча вона і є нашою єдиною і наймилішою, лінується активізувати свої формотворчі можливості. Отже, замість творчої відповіді на виклик необхідності, який існує для всіх, ми дозволяємо збіднювати нашу мову. Аргумент, що мові не можна нічого накидати, є лише виправданням недбалості. Але ця недбалість і брак уваги стан духу, якого не може змінити навіть той парадоксальний факт, що існують люди, які бажають зробити нашу мову кращою і багатшою. Але глухі стіни, неуважність до мови в ЗМІ, брак бажання допомогти от ситуація, в якій ми перебуваємо...

Чи Ви нагадуєте собі Борхеса, який "завжди уявляв собі рай як якусь бібліотеку"?

Так. Було б чудово мати можливість доступу до книжок, які ви хотіли, але не могли прочитати, до книжок, які ви читали, але хотіли би прочитати знову, а також до книжок, про які ви нічого не чули, але доля вирішила дати їх вам у руки...

Книжки можуть поневолити людину... Чи вони Вас коли-небудь  віддаляли від людей?

В одному пародійно деформованому оповіданні зі збірки "Вибрані твори", написаної спільно з Іваном Срдановичем, ми вплели до одного псевдо-віршика думку з "Записів з мертвого дому" Достоєвського: "Реальне життя ми вважаємо стражданням, тягарем, і всі в душі погоджуємося, що в книжках краще". Це питання ставлення до книжки, спільне і для читачів, і для письменників. Андрич в одному із записів зважував час, витрачений на писання, і прожитий час, запитуючи себе, який з них вартував більше... Мене книжки не віддаляють від людей. Припускаю, що це проблема людей з великими планами і людей, які мусять бути в курсі всіх найновіших подій нашої літератури. Я знайшов золоту середину між читанням заради задоволення і читанням заради роботи: лекції, статті для якогось збірника...

Яке місце у Вашій біографії займає викладання в Києві?

Я, як лектор-доцент,  викладаю сербську мову і літературу  студентам сербістики філологічного факультету в Києві. Їхнє вже пробуджене зацікавлення або навіть захоплення Сербією та нашим народом я намагаюся підсилити цікавими лекціями та практичними заняттями. Дорогоцінну підтримку лекторату й поїздкам до Сербії українських студентів надає служба, якою керує пані Бланка Банаух з Міністерства освіти.

Як нас розуміють в Україні і що відомо українцям про нашу культуру та історію?

В Україні знають поезію Десанки Максимович, прозу Андрича, Павича й Кіша, комедії Нушича, фільми Кустуриці, музику Бреговича. Мало хто знає, наскільки карпатський фольклор близький до нашого, мало хто, поза межами кола славістів, знає про численні контакти й зв`язки між нашими народами. Деякі з найбільших українських творців вплітали до своїх творів сербські мотиви, але про це, з іншого боку, мало хто знає, окрім наших славістів... Цього року вийшла друком бібліографія "Сербські фольклор і література в українських перекладах та дослідженнях", яку уклали бібліографи Національної Бібліотеки України імені В.І.Вернадського. Ця публікація, виходу в світ якої я сприяв і в укладанні якої брав участь, буде найкращим відправним пунктом для всіх, хто побажає довідатись, що знають про нас українці.

переклад: Алла Татаренко