Деян Айдачич

Де інтелектуальна культура?

Розмовляла Інна КОРНЕЛЮК

Поступ 3 вересня 2005 р

- Деяне, як у Вас виникло бажання працювати в Україні, де гуманітарні науки нині розвиваються незрозумілими темпами, не зважаючи вже на те, які мізерні гроші вкладає в освіту й науку наша держава?

- Коли я обирав свою професію, то розумів, що це вибір на все життя. Усім відомо, що фінансові прибутки науковця незначні, і це мене особливо не засмучує. Зрозуміло, що пов'язати професійну долю із країнами Заходу значно вигідніше, та все-таки суспільна повага й інтелектуальні пріоритети є, мабуть, не надто вибагливими у сучасному світі. Я маю на увазі, що ті ж поп-виконавці заробляють більше, ніж інші такі ж талановиті й не менш успішні наукові світила. Замість інтелектуальної культури - поп-культура. А це не обіцяє змін до кращого...

Вибір професії не завжди полягає у тому, скільки грошей ти хочеш заробляти. Принаймні мені видається дивним, коли людина роздумує не над тим, чи займатиметься улюбленою справою у житті, а над тим, аби заробити побільше грошей... Це напевне проблема суспільства перехідного типу і не інакше.

- Згадаймо про Мілорада Павича - це ім'я, через яке світ почав говорити про літературу ХХІ століття. Отже в літературі Сербія вийшла на новий рівень?

- Після Павича винайти щось нове й таке ж нетрадиційне іншим його сучасникам, схоже, дуже складно. Він залишається автором, який постійно в пошуках контакту із читачем, пропонує найрізноманітніші способи читання своїх романів. По-перше, Павич правильно каже, що сучасний читач не має аж так багато часу й терпіння читати величезні за обсягом художні тексти. Ритм сучасного життя відчутно пришвидшується й на цей факт потрібно зважати. Нещодавно Мілорад Павич опублікував текст обсягом у 40 сторінок і сказав, що це ніщо інше як романна форма. По-друге, якщо Павич великий прихильник інтерактиву - нічого дивного немає в тому, що читачі дуже охоче шукають можливості наблизитися до написаного цим письменником.

- Знаю, що Ви займаєтеся такою наукою, як етнолінгвістика. Ця сфера має перспективи розвитку в Україні?

- Існує такий, сказати б, молодий напрям у славістиці, який називається етнолінгвістика. Напрям цей розробили поляки. У Бєлграді виходить щорічник "Коди слов'янських культур", куди я принагідно писав матеріали. Наразі вийшло дев'ять тематичних випусків ("Рослини", "Їжа", "Весілля", "Частини тіла", "Землеробство", "Кольори", "Дитя", "Птахи ", "Смерть" тощо). Етнолінгвістика - це синтетична наука, в якій перетинаються різні сфери: лінгвістика, фольклористика, семіотика, етнографія та ін. Щодо України, тут збереглися архаїчні зони на кшталт Закарпаття чи Полісся, де народна культура не зовсім безнадійно зіпсована цивілізацією (Сміється. - Авт.) Я писав про співвідношення почуттів у весільних піснях південних слов`ян, досліджував, як змінювалися народні уявлення про світове дерево, про те, що їли демони, як вони розмовляли, сміялися, танцювали...

- Який корисний спосіб відпочинку міг порекомендувати науковець, окрім читання цікавих книжок? Як Ви зазвичай розважаєтеся?

- Корисні розваги? Мені цікаво стежити за думками моїх cпіврозмовників, їхнім розвитком та грою. Тому я люблю спілкуватися з людьми, які творчо мислять.

- Хто з сучасних сербських письменників видається Вам справжнім ориґіналом, для читання творів якого ви завжди знайдете час?

- Светіслав Басара з його "Віртуальною кабалою". ...Цинічний. Іронічний. Скептичний досить чоловік. Написав чимало й у дечому не зумів не повторитися... Проте так чи інакше цікаво писав. Не настільки патетично, як, скажімо, у знаменитого Бодріяра, зі здобутками якого п. Светіслав чудово ознайомився.. Та у Бодріяра нема почуття гумору Басари.

Цей Басара пророкує цікаву річ: розвал імперії Часу, яка нас усіх "тероризує". Життя, вважає він, таке коротке, що не треба думати про час, а натомість жити в своє задоволення.

Між іншим, автор "Віртуальної кабали" відкрито говорить на ТБ, що полюбляє надуживати алкоголь: "Чому побиватися, якщо можна розважатися?" Дуже цікаво, що Светіслав Басара з його вільнодумними поглядами на літературу, життя чи алкоголь... був свого часу послом Сербії на Кіпрі. В останньому своєму романі Басара містифікує пригоди Ніцше на Кіпрі...

- Нещодавно мені розповідали про одного вашого унікального поета на ім'я Джордже Марковіч Кодер. Унікальність його, якщо я правильно зрозуміла, пов'язана із винайденням нової мови, або "роморанки". І ця мова - неймовірно поетична й казкова: Кодер спілкується нею в своїх поемах зі своєю померлою коханою, із квітами, із водою...

- Ромор - це таке собі белькотіння, іншими словами, недобре артикульовані, тому не зовсім зрозумілі слова, якщо не звуки... Цей перший твір Кодера публіка взагалі не сприйняла, тому що не зрозуміла мови "роморанки". Бо письменник у першій ж своїй поемі винайшов власну мову, якої не існувало. А все ж освічений був чоловік, знав перську мову, причому не лише цю, але й інші екзотичні мови. І треба ж було таке - Кодер винайшов "роморанку", бо, найвірогідніше, тих мов, які вивчив не вистачало, щоб поет у ХІХ столітті міг писати те, що хотів і як хотів. Ви уявіть, наскільки складно читати його твори.

Життя Кодера - це суцільні мандри, які скінчилися тим, що цей чоловік помер у злиднях - без жодного визнання і належної уваги з боку оточення. Десь через століття знайшовся охочий "розкодовувати" рукописи цього автора. Таким чином усі почали цікавитися творчістю Кодера й "витягли" його поеми зі забуття.

- Може, це літературні містифікації і тільки? Містифікатор Кодер, одно слово...

- Він був не містифікатором, а мітологом. Створив своєрідну мітологію рослин: кожному селу відповідає певна рослина. І не тільки жива рослина, а, наприклад, якийсь камінь. Префікси й суфікси слів - сербські, але це не зробило новостворені слова в текстах цього автора зрозумілішими. Є літературознавці, які намагалися знайти ключі до написаного Кодером, однак вони не змогли зрозуміти достоту його творчості. Як на мене, знайти тепер той "код" уже неможливо. Ще інші дослідники Кодера вирішили: чоловік був психічно хворим і взагалі не варто вважати його письменником. Так, випадок Кодера унікальний - в жодній літературі світу нічого схожого ви не відшукаєте. Унікальність цього випадку полягає ще й у тому, що написане цією людиною неможливо перекласти.

- А чому це неможливо перекласти? Ніхто не візьметься повторити подвиг Кодера й винайти нову мову?

- Не тільки перекласти - збагнути важко. Ти читаєш і намагаєшся зрозуміти прочитане, тим часом запитуючи себе: "Щось там мусить бути важливе закодоване?!" Та насамкінець розумієш, що нічого не розкодуєш, бо це авторське світовідчуття - і без автора самому тобі не впоратися...

http://postup.brama.com/dinamic/i_pub/usual.php?what=44681