Деян Айдачич
Лексична
стилізація сербських народних пісень в українських перекладах
Чланак објављен љубазношћу подухвата "Словeнска
капија - Slavic Gate"
У перекладах народних пісень із однієї слов`янської
мови на іншу перекладачі іноді привносили елементи власної національної
фольклорної традиції, щоб наблизити джерело до читачів. Такі зміни
можливі на різних рівнях перекладу усної поезії: у версифікації,
у метричній структурі вірша, у характерних видах повторів, у стилістичних
фігурах та у лексиці. Так і сербська народна пісня, найчастіше із
перших книг Вука Стефановича Караджича "Пjеснарица" и "Српске народне пjесме" віденського видання,
була пристосована і наближена духом до польських, російських та
українських народних пісень у перекладах на ці мови. Тут будуть
показані деякі приклади лексичної стилізації сербських народних
пісень в українських перекладах ХІХ століття. У своїй книзі "Сербо-хорватська
народна пісня на Україні" (1966), відповідальним редактором
котрої є Олексій Дей, Михайло Гуць використання українських слів,
значною мірою віддалених від оригіналу, називав "українізацією".
Його вичерпне дослідження інспірувало до появи цього тексту. З огляду
на те, що аналізований Гуцем матеріал є надзвичайно багатим, а також
зважаючи на велику кількість текстологічних та літературно-історичних
проблем, стає цілком зрозуміло, що автор не систематизував цього
явища. Я спробую виділити різновиди лексичної стилізації в українських
перекладах сербських народних пісень.
Ми не розглядатимемо необгрунтований (чи помилковий) переклад окремих слів, оскільки такий підхід
швидше стосується якості перекладу, ніж лінгвістичної мотивації перекладача у доборі слів, якими
він лексично стилізує переклад. Наприклад, Старицький без потреби змінює колір річки зелена - в синяя Бояна (Гуць, 107). Критерієм виділення типів лексичної стилізації перекладу фольклорної
поезії є лексичні властивості обох мов, перекладацький стиль епохи та конкретного перекладача.
ЗАПОЗИЧЕНІ СЛОВА у сербських народних піснях найчастіше є тюркізмами. Слова турецького походження
і не перекладаються. Так, Навроцький зберіг слово фірман, котре означає наказ (Гуць,
69). У роботі "О тюркизмах в русских и украинских переводах сербской народной поэзии" я показав, що тюркізми перекладаються або помилково, (рідко) перекладаються локалізмом, або перекладаються
літературним словом, втрачаючи свою специфіку мови-оригіналу. Слово jасак із вірша "Цар
Сулеман jасак учинио" Старицький перекладає заборона, а селам із вірша "Те му селам Турски називаше" Поздоровкавсь по-турецькі з Турком. Тюркізми
поширилися у назвах реалій, котрі проникли на Балкани разом із мусульмансько-турецькою культурою,
у назвах військових та адміністративних функцій, у назвах кольорів і таке інше.
ІМЕНА. Особові імена та прізвища можуть етнічно означати представника певного народу. У сербів
часто зустрічається закінчення - ић у прізвищах. Ім`я молодого гайдука Груици Новаковича
українізоване у Новаченко, а ім`я Кралевича Марка з`являється у трансформованому вигляді Марко Короленко. Імена героїв балади про нещасну любов Омер и Мерима частково українізовані
- чоловіче ім`я залишилося у оригінальному мусульманському вигляді, а ім`я дівчини, котрій не
судилося вийти заміж за коханого, змінене в українське ім`я Маруся.
Особливу групу становлять етноніми, слова, які означають Іншого, відмінного. У сербських народних
піснях дружини турків та мусульман називаються тюркізмом - була, кадуна. Слово буле - турецькі жінки - Михайло Старицький перекладає словом туркивень. У пісні співця старого
Мілії про Банович Страхіню противник Страхіні звертається влашче, а перекладач відтворює кауре. У перекладі можуть з`явитися і імена, які взагалі не існують в оригіналі. Так, слово jунаци, що означає мужніх бійців, українізується із привнесенням етнічного забарвлення
як козаки.
РЕАЛІЇ, характерні для побуту одного народу, з`являються у лексиці народних пісень, і їх необхідно
відповідно перекласти. Коли предмети у двох національних матеріальних культурах подібні, перекладач
може назву чужої речі перекласти словом із усної традиції власного народу із відносно невеликим
семантичним відхиленням. Таким чином привласнюються реалії сербської культури, а переклад пісні
наближається до української народної пісні. Так, сербська зброя феодальної епохи буздован і топуз у перекладах зустрічаються як булава, напр.: Ухопили вояки булави (Старицький).
ІСТОРИЧНІ ЯВИЩА подібної боротьби сербів та українців проти іновірних завойовників є причиною
перекладацької заміни сербських слів українськими, котрі означають відповідну форму боротьби.
Гайдуки були і розбіниками, і народними захисниками, - людьми, котрих доля чи небезпека турецької
помсти вигнала у ліс. В українських перекладах цього сербського слова з`являються не лише гайдуки,
але гайдамаки, відповідні їм герої в українській пісні. Ой мій сину, Короленку Марко,
Годі сину, гайдамакувати (Старицький). В українській лексичній стилізації назви сербських
ватажків перекладаються назвами із національних епічних спогадів- атаман, сагайдак. У баладній
пісні "Предраг и Ненад" слово арамбаша, що означає головного гайдука,
перекладається як атаман (Гуць, 104). У цьому випадку можна говорити про супроводжуючу
етнічну трансформацію у перекладі.
СТИЛІСТИЧНІ ЗМІНИ можуть стосуватися окремих слів або груп слів - фольклорних формул. Якщо сербські
слова перекладаються українським демінутивом, відбувається стилістичний зсув у перекладі по відношенню
до оригіналу. За словами Михайла Гуця, в українських народних піснях більше пестливих слів, що
автор підтверджує кількома прикладами: сниjег - сніжко, срце - серденько. У перекладах
сербських народних пісень, здійснених Іваном Франком, широко використовуються засоби українського
фольклору.
Лексична стилізація сербських народних пісень в українських перекладах, що розглядається нами
у жанровій перспективі, відбиває відмінності між ліричними, ліро-епічними та епічними піснями
та фольклорні взаємозв`язки двох слов`янських традицій. Сербська лірична пісня в українському
перекладі природньо і вміло опирається на українську народну ліричну пісню, а епічні вірші користуються
лексикою та поетичними засобами українських дум.
|