Олег Рой
Вистражданий образ балканського клоуна
(“Життя – це диво” Еміра Кустуріци)
Життя – це диво / Живот је чудо (154', Юґославія – Франція , 2004), сценаристи: Ранко Божич, Емір Кустуріца, режисер: Емір Кустуриця, оператор: Мішель Аматьйо, актори: Славко Стімач, Наташа Шолак, Весна Триваліч, Вук Костіч, Александар Берчек.
Війна нічого не змінює у людських стосунках, окрім того, що напрочуд загострює відчуття. Зокрема, коли під час війни виникає кохання, то обов‘язково на межі з безумством, а коли з п‘янки-гулянки, то чекай летальних наслідків. Про війну дуже вигідно знімати кіно. Як би там не було, а загальний патос витягне на своїх плечах все що завгодно. Навіть відверто холості постріли...
Немає нічого дивного в тому, що черговий фільм Еміра Кустуріци залишився з носом, або, інакше кажучи, непоміченим проґресивним людством. Бо давні та пристрасні обіцянки режисера залишити кіно заради музики в останній стрічці справдилися стовідсотково. Складається ніякове враження, що постановник просто підшукує симпатичні кадри, аби вони красиво ілюстрували як ніколи однозначний саундтрек власного виробництва (сварка з Бреговичем таки дається взнаки). Тож замість режисера отримали дириґента сербсько-циганським оркестром, а роль сценарію виконало лібрето грайливо-тужливої оперети. Саме в дусі водевілю й сюжетна плутанина з невірною дружиною, хамовитим сином і новим коханням, що як сніг на голову впало на героя рівнобіжно з не менш оперетковою війною, яка вперше у Кустуріци не більше ніж тло для музичних номерів з еквілібристикою. На афішах варто було б написати, що в дійстві також беруть участь дресировані тварини у складі ведмедів, віслюків, котів і собак, бо левова частка розважальности проекту – то їхня заслуга.
Звісно, все те можна було б списати на втомленість автора, котрий уже давно сказав усе, що знав, тому залишилися лише формалістичні метаморфози та вправляння у жанрах. Та на відміну від фон Трира, що він не без позитивних результатів останнім часом вправляється в чомусь подібному, статус Кустуріци залишається незмінним. Фінальний карнавал життєрадісного пацифізму не додав балканському мудрецю нічого, окрім певним чином вистражданого образу балканського клоуна, що він знаходить у собі сили на превеселий “бенкет під час чуми” і тим самим розважає ситих буржуа, яким зручно, коли голодним весело...
|
