Лідія Непоп-Айдачич

Етнолінгвістична школа Єжи Бартмінського

Lidia Nepop-Ajdaczyć. Polska etnolingwistyka kognitywna: Pomoc dydaktyczna.- Kijów: Centrum wydawniczo-poligraficzne “Uniwersytet Kijowski”, 2007. - S. 8-21.

Одним із найактуальніших сьогодні напрямів мовознавчої науки є етнолінгвістика. Саме етнолінгвістичні дослідження дозволяють нам зазирнути у глибини світосприйняття пересічного носія мови та відкрити особливості його світорозуміння. Представники різних етнолінгвістичних шкіл використовують у своїх працях відмінні підходи, методи і прийоми, по-різному вони формулюють також мету свого вивчення, зосереджуючи увагу на одних чи інших аспектах етнолінгвістичної проблематики. Ми пропонуємо читачам цього посібника познайомитися із методологією, розробленою основоположником польської когнітивної етнолінгвістики Єжи Бартмінським та активно використовуваною ним і представниками очолюваної ним люблінської етнолінгвістичної школи.

Постать Єжи Бартмінського – науковця, педагога, громадського діяча та людини – є безсумнівно видатною. Він не лише активно й плідно працює науково, але й захоплює своїм ентузіазмом та натхненністю інших співробітників і студентів. А це дозволяє в єдиному творчому колективі виконувати, здавалося б, нездійсненні за своєю масштабністю й глибиною проекти.

Світлана Михайлівна Толстая, пишучи про етнолінгвістику Єжи Бартмінського, зазначала: “Головна риса наукового підходу Є.Бартмінського – інтегральність, цілісність сприйняття мови і культури як явищ, що мають одного і того самого суб’єкта (носія), увага до цього суб’єкта, його погляду на світ. Бартмінський рішуче ламає кордони, які розділяють різні галузі гуманітарних знань: спочатку кордони між діалектологією й фольклористикою, потім між лінгвістикою, фольклористикою й етнологією (культурною антропологією); він повертає філології її синтетичний характер, бачачи у слові вікно у світ. Він сприймає і творчо засвоює когнітивний підхід до мови, збагачуючи його новим та жанрово різноманітним матеріалом, і в той же час відроджує старий, гумбольдтівський і потебніанський погляд на мову. Він використовує поняття стереотипу слідом за В. Ліппманном і Х.Патнемом, але суттєво перетворює його і пристосовує до задач побудови адекватної словникової дефініції та створення словника нового типу. Він звертається до класичного поняття стилю і робить його ключовим поняттям загальної текстології.”^* [Толстая С. М. Этнолингвистика Ежи Бартминьского // Бартминьски Е. Языковой образ мира: очерки по этнолингвистике.- Москва: Индрик, 2005.- С. 9-10.]

Теоретичні питання, що стосуються основних понять етнолінгвістики та методології етнолінгвістичного опрацювання матеріалу, Єжи Бартмінський розглядає у багатьох статтях. (Із бібліогафією його праць можна ознайомитися в збірнику “У дзеркалі мови та культури” [Bibliografia prac Profesora Jerzego Bartmińskiego / Oprac. Beata Maksymiuk, Joanna Szadura // W zwierciadle języka i kultury / Pod red. Jana Adamowskiego, Stanisławy Niebrzegowskiej.- Lublin: Wydawnictwo UMCS, 1999.- S. 21-38.].) Ďđо те, яким напрямком мовознавства є етнолінгвістика і чому вона інакше називається антропологічною лінгвістикою, Єжи Бартмінський пише в тексті “Чим займається етнолінгвістика” (с. 27-35 цього видання). Автор знайомить нас із тими проблемами, з якими зіштовхнулися науковці люблінської школи етнолінгвістики при роботі над першими пробними статтями до “Словника народних мовних стереотипів” (Słownik ludowych stereotypów językowych.- Wrocław, 1980). Ńтворення такого словника було тим практичним завданням, виконання якого спонукало дослідників розв’язати цілий ряд теоретичних питань, розробити власний підхід до опису словникової одиниці, власну методологію опрацювання матеріалу. Так утворилася нова етнолінгвістична школа – люблінська.

Метою проекту зі створення “Словника народних мовних стереотипів” було “на підставі мовних текстів, а також етнографічних записів реконструювати картину світу і людини в народній польській культурі, історичній (тобто даній у записах, переважно з ХІХ та ХХ ст.) та сучасній (тобто на підставі здійснюваних авторським колективом спеціальних польових досліджень)” (с. 27 ц. в.). У зв’язку з визначеною таким чином метою праця набула етнолінгвістичного характеру, тому Є.Бартмінський аналізує існуючі на той час дефініції етнолінгвістики та антропологічної лінгвістики, що вважається синонімічною назвою цієї науки. Автор порівнює етнолінгвістику з т.зв. етнографією мови, визначає їхні спільні та відмінні риси. Є.Бартмінський пише, що “етнолінгвістика прагне до того, аби, виходячи від мови, дійти до людини, до її способу розуміння світу” (с. 28 ц. в.). Учений спирається на польсько-, англо- та російськомовні праці в галузі етнолінгвістики, виділяє основні етнолінгвістичні проблеми, які в них вивчаються, а також визначає методологічні засади їхнього дослідження, окремо розглядаючи методологію, використовувану в люблінському етнолінгвістичному словнику, в контексті світових етнолінгвістичних робіт. На думку Є.Бартмінського, “етнолінгвістичний словник має бути словником стереотипів, тобто культурно та мовно усталених характеристик предметів, які співвідносяться з назвою” (с. 32 ц. в.). Розглядаючи питання аналізу значення слів, автор досліджує проблему меж мови і меж лінгвістичного опису, а також поняття мовного стереотипу.

Познайомитися з історією етнолінгвістичних досліджень, здійснюваних у Любліні, та зрозуміти, чому люблінська етнолінгвістика називається когнітивною, можна завдяки тексту Єжи Бартмінського “Люблінська етнолінгвістика” (с. 36-48 ц. в.). Автор показує, як етнолінгвістичні дослідження в Любліні, скеровані на створення “Словника народних стереотипів і символів” (Słownik stereotypów i symboli ludowych), спочатку концентрувалися “тільки на народній польській мові, адже вони розвинулися у 60-х і 70-х роках на пограниччі діалектології та фольклористики, проте в міру просування робіт поширювалися також на загальну польську мову, на її внутрішнє, стильове і жанрове різноманіття, а потім на порівняльні, міжмовні аспекти, зокрема в семантичній і аксіологічній площині, а водночас ніби паралельно породжували ряд загальних питань та теоретичних проблем. Остаточно вони розташувалися у напрямку антропологічно-культурної та когнітивної лінгвістики” (с. 36 ц. в.). Є. Бартмінський показує етапи розвитку люблінської етнолінгвістики:

1) вивчення фольклору на тлі розмовної говірки, тобто діалектологічні дослідження у поєднанні зі стилістичними;

2) створення етнолінгвістичного архіву, здійснюване шляхом розширення досліджень у напрямку фольклористики. Було розроблено принципи збору та використання текстів, які спиралися на фасетно-дескриптивну інформаційно-пошукову мову. Одночасно зі створенням картотеки пісень та ексцерпуванням матеріалів із друкованих джерел продовжувалися польові дослідження, спрямовані на збирання живих діалектних матеріалів.

3) “Свого роду “програмним маніфестом” люблінської етнолінгвістики став виданий у 1980 р. колективно опрацьований пробний зошит “Словника народних мовних стереотипів” (Вроцлав, Університетське видання), котрий визначав основні поняття, а також мету і методи роботи.” (с. 38 ц. в.).

4) Реалізація вищезгаданого лексикографічного проекту вимагала вирішення багатьох питань у галузі теорії мови та семантики. Ці проблеми розв’язувалися колективно в ґроні мовознавців, об’єднаних навколо конверсаторію “Мова та культура”.

Необхідність розв’язання чергових теоретичних питань усе більшою мірою надавала люблінським етнолінгвістичним працям “антропологічно-культурного і водночас наближеного до когнітивістичного напрямку характеру, який набирав ваги у світовій, зокрема американській, лінгвістиці” (с. 40 ц. в.).

5) Публікація першого тому “Словника народних стереотипів і символів” (1996 р.) презентувала позицію авторського колективу щодо розширення опису від стереотипів суто мовних до мовно-культурних, а відповідно, аналізу не лише пісень, але й інших фольклорних жанрів, народної прози та записів вірувань і поведінки. “Це дозволило повніше представити народну концептуалізацію світу та народну ментальність” (див. с. 40 ц. в.) (про “Словник народних стереотипів і символів” див. нижче.).

6) Підготовка словника нового типу спонукала до видання журналу “Етнолінгвістика”, на сторінках якого обговорювалися пов’язані з ним методологічні та теоретичні питання. Перша серія “Етнолінгвістики” (томи І-VII) зосереджувалася на теоретичних проблемах мовної семантики та її зв’язку з мисленням і культурою (с. 41 ц. в.). Пізніше, у зв’язку з тим, що журнал став функціонувати самостійно та вписався у проблематику сучасного антропологічного й когнітивного мовознавства, було прийнято рішення про продовження цього видання, але вже з розширеним профілем та сферою. Таким чином, томи VII-ХІІІ мають уже міжнародний профіль та становлять серію з підназвою “Проблеми мови та культури”. Починаючи від ХVI тому, “Етнолінгвістика” стала органом Етнолінгвістичної комісії Міжнародного комітету славістів, який очолює Єжи Бартмінський, та Етнолінгвістичної комісії Комітету мовознавства Польської академії наук.

7) Іще одну важливу ділянку люблінських етнолінгвістичних досліджень становить аксіологічний словник. Проект і загальні принципи укладення аксіологічного словника були сформульовані Є. Бартмінським у 1989 р. (про аксіологічний словник див. нижче).

8) Поступово відбулося розширення праці на загальну польську мову. У цьому ключі було створено ІІ том “Енциклопедії польської культури ХХ ст.”: “Сучасна польська мова” (1993 р.),- що має антропологічно-культурний та когнітивний характер, а отже, кореспондує із принципами етнолінгвістики.

У роботах Єжи Бартмінського “Лексикографічна дефініція та опис мови” (с. 49-56 ц. в.), “Когнітивна дефініція як знаряддя опису конотації слова” (с. 57-67 ц. в.), а також у статті Анни Вєжбіцької “Назви тварин” (с. 68-82 ц. в.) на конкретних прикладах розглядаються відмінності між традиційною лексикографічною дефініцією, яка представлена зокрема в академічному Словнику польської мови за редакцією В. Дорошевського, енциклопедичною дефініцією та типом дефініцій, запропонованих А. Вєжбіцькою та Є.Бартмінським. С. М. Толстая писала: “Подібно до того, як у теорії Анни Вєжбіцької та московських семантичних дослідженнях (Ю.Д.Апресян і його школа, О. В. Падучева та ін.) лексикографічне тлумачення стало головним інструментом семантичного представлення слова, покликаним охопити усі особливості його вживання, сполучуваності, семантичної деривації і т. д., у теоретичних побудовах словникова дефініція стала розумітися як оптимальний спосіб вербалізації відповідного слову стереотипу.” [Толстая С. М. Этнолингвистика Ежи Бартминьского // Бартминьски Е. Языковой образ мира: очерки по этнолингвистике.- Москва: Индрик, 2005.- С. 14-15.] У когнітивній дефініції Є. Бартмінського використовується не спеціальна мова, а мова повсякденного спілкування, зрозуміла її пересічному носієві. Відмінність же дефініції Є. Бартмінського від дефініції А. Вєжбіцької полягає у тому, що перша не повинна бути виражена мовою обмеженої кількості “примітивів”, існуючих в усіх мовах світу. Головна мета когнітивної дефініції полягає в “усвідомленні способу розуміння предмета носіями даної мови,– тобто способу закріпленого суспільно та такого, який можна пізнати через мову та вживання мови, осягнення світу, категоризації його явищ, їх характеристики і оцінки” (с. 57 ц. в.).

До основних понять етнолінгвістики належить поняття точки зору, яке розглядається в роботі Єжи Бартмінського та Станіслави Нєбжеговської-Бартмінської “Динаміка категорії точки зору в мові, тексті й дискурсі” (с. 83-111 ц. в.). Поняття точки зору і всю концептосферу бачення автори вивчають на підставі мовних даних, включаючи лексичну і граматичну систему, звичаєві норми та традиції вживання цієї системи, а також тексти. Ці дані становлять собою “запис індивідуального і групового досвіду, а мова, будучи класифікатором цього досвіду, є водночас джерелом знань про його суспільну концептуалізацію” (с. 84 ц. в.).

Стаття Анни Пайджінської “Антропоцентризм розмовної фразеології” (с. 112-120 ц. в.) презентує методологію аналізу розмовної фразеології, яка дозволяє виявити її антропоцентричний характер, тобто те, як розмовна фразеологія (як і мова взагалі) “представляє світ, бачений очима людини і зорієнтований на людину” (с. 112 ц. в.).

Серія наступних робіт (Є. Бартмінський “Стереотип як предмет лінгвістики” (с. 121-142 ц. в.), Є. Бартмінський “Основи лінгвістичних досліджень стереотипу – на прикладі стереотипу матері” (с. 143-163 ц. в.), С. Толстая “Стереотип у "мові культури"” (с. 164-169 ц. в.), Є. Бартмінський “Чи мовним є тільки "формальний" стереотип?” (с. 170-173 ц. в.), Є. Бартмінський “Як змінюється стереотип німця в Польщі?” (с. 174-196 ц. в.), Й. Шадура “З досліджень автостереотипу поляка. Критерії польськості” (с. 197-212 ц. в.)) дозволяє познайомитися з розумінням поняття стереотипу в польській когнітивній етнолінгвістиці. Є. Бартмінський розглядає становлення цього поняття в мовознавстві загалом та польському зокрема, подає власне визначення стереотипу, спираючись на здійснений аналіз літератури предмета, а також дискутуючи зі С.М.Толстою та вивчаючи стереотипи матері й німця. Йоанна Шадура досліджує автостереотип поляка, використовуючи методологію, розроблену Є. Бартмінським.

На думку Є. Бартмінського, стереотип – це “уявлення про предмет, яке сформувалося в певних суспільних рамках досвіду та яке визначає, чим предмет є, як він виглядає, як діє, як він розглядається людиною і т. п., а водночас, уявлення, закріплене в мові, доступне через мову і приналежне до колективних знань про світ” [Bartmiński J. O “Słowniku stereotypów i symboli ludowych” // Słownik stereotypów i symboli ludowych / Koncepcja całości i redakcja: Jerzy Bartmiński. Zastępca redaktora: Stanisława Niebrzegowska.- Lublin: Wydawnictwo UMCS, 1996.- T. 1: Kosmos.- Cz. 1: Niebo, światła niebieskie, ogień, kamienie.- S. 9.].

Стереотипи є елементами мовної картини світу. Поняття мовної картини світу є одним з найважливіших у етнолінгвістиці. Йому присвячені дві роботи у цьому томі: Єжи Бартмінського “Поняття мовної картини світу в польській лінгвістиці” (с. 213-225 ц. в.) та Ришарда Токарського “Мовна картина світу та деякі принципи когнітивізму” (с. 226-240 ц. в.). У 1986 р. Є. Бартмінський та Р.Токарський визначили поняття мовної картини світу як “певний набір суджень, закріплених більшою чи меншою мірою в мові та вкладених у значення слів або ж цими значеннями імплікованих, який повідомляє про риси і способи існування об’єктів позамовного світу”. Учені визнали МКС “втіленням комплексу відношень, що містяться в мовному оформленні тексту, та виникають зі знань про позамовний світ” (с. 214-215 ц. в.).

Є. Бартмінський виділив шість питань, які становлять програму- мінімум для вивчення МКС: “хто – з ким – де – коли – навіщо – як розуміється” (с. 217 ц. в.). Якщо на матеріалі різних мов при дослідженні мовної картини світу розглядатимуються принаймні ці шість аспектів, то можливими стануть міжмовні дослідження МКС.

Р. Токарський у вищеназваній роботі аналізує, яку користь приносить новий спосіб розуміння семантики, тобто як когнітивізм збагачує дослідження закріпленої в мові картини світу.

Важливим з точки зору методології етнолінгвістичних досліджень є поняття профілювання. У статті “Профілі та суб’єктна інтерпретація світу” (с. 241-250 ц. в.) Єжи Бартмінський та Станіслава Нєбжеговська зіставляють два використовувані в мовознавчій семантиці способи вживання терміна профілювання. На думку авторів, профілювання – це “суб’єктивна (тобто така, яка має свій суб’єкт) мовно-поняттєва операція, що полягає у своєрідному формуванні картини предмета шляхом його представлення у визначених аспектах (підкатегоріях, фасетах), таких, як напр., походження, риси, вигляд, функції, події, переживання і т. п., в рамках певного типу висловлювання і відповідно до вимог визначеної точки зору” (с. 242 ц. в.). Поняття профілю та профілювання є центральними у цілому комплексі понять, до яких належать поняття точки зору, аспекту, рами досвіду та сцени. В їх контексті і розглядаються поняття профілю та профілювання.

Уршуля Маєр-Барановська у роботі “Дві концепції профілювання понять у лінгвістиці” (с. 251-271 ц. в.) зіставляє концепцію Роналда Лангакера та концепцію Єжи Бартмінського, зазначаючи, що обидві концепції були ініційовані та розвивалися незалежно одна від одної в США та Польщі у той самий час (з 1976 року) і мають багато подібностей (с. 267 ц. в.).

Визначення описаних вище понять, теоретичних та методологічних положень люблінської етнолінгвістики дозволило реалізувати той практичний проект, який, як уже зазначалося, спонукав Єжи Бартмінського та його учнів і послідовників до їх опрацювання. Втіленням ідеї створення словника нового типу в його остаточно усталеному вигляді став перший (а пізніше, у 1999 р., також другий) том “Словника народних стереотипів і символів” (1996 р.) [Słownik stereotypów i symboli ludowych / Koncepcja całości i redakcja: Jerzy Bartmiński. Zastępca redaktora: Stanisława Niebrzegowska.- Lublin: Wydawnictwo UMCS, 1996, 1999.- T. 1: Kosmos.- Cz. 1: Niebo, światła niebieskie, ogień, kamienie; cz. 2: Ziemia, woda, podziemie.]. Ŕвторами словникових статей першого тому “Словника” стали Єжи Бартмінський, Станіслава Нєбжеговська, Марія Козьол, Йоанна Шадура, Малгожата Бжозовська, Ян Адамовський, Йоланта Мацькевич, Уршуля Маєр-Барановська, Донат Нєвядомський, Ева Масловська.

Є. Бартмінський пише: “"Словник народних стереотипів і символів" є спробою реконструкції традиційної картини світу і людини – здійсненою методами етнолінгвістики і фольклористики” [Bartmiński J. O “Słowniku stereotypów i symboli ludowych” // Słownik stereotypów i symboli ludowych / Koncepcja całości i redakcja: Jerzy Bartmiński. Zastępca redaktora: Stanisława Niebrzegowska.- Lublin: Wydawnictwo UMCS, 1996.- T. 1: Kosmos.- Cz. 1: Niebo, światła niebieskie, ogień, kamienie.- S. 9.]. Ö˙ картина, закріплена в мові, фольклорі, обрядах, поєднує в собі риси реалізму й міфологізації, антропо- й етноцентризму. Багато елементів оточуючого людину світу набирає в її сприйнятті “символічного й прогностичного значення”. Саме тому у назві “Словника” виступає два ключових слова: “стереотипи” і “символи” [там же].

Дефініція стереотипу нами була наведена вище (див. с. 14 ц. в.). Під символом Є. Бартмінський розуміє “таке уявлення про предмет, яке сприймається як репрезентант іншого уявлення в межах більшої системи знаків” [Bartmiński J. O “Słowniku stereotypów i symboli ludowych” // Słownik stereotypów i symboli ludowych / Koncepcja całości i redakcja: Jerzy Bartmiński. Zastępca redaktora: Stanisława Niebrzegowska.- Lublin: Wydawnictwo UMCS, 1996.- T. 1: Kosmos.- Cz. 1: Niebo, światła niebieskie, ogień, kamienie.- S. 9.]. Íŕ його думку, “народна традиція спирається на стереотипи і символи. Вона передає картину світу, який є – у своїх найглибших покладах – гармонійною єдністю речей і людей [там же].

Народна культура розглядається науковцем як феномен, який має автономну цінність та заслуговує окремого зацікавлення. Народність у типологічному й історичному сенсі перебуває в тісному зв’язку з побутовістю, проте принципом авторів “Словника” є показ народних, а не побутових, загальнонаціональних традицій, хоча це обмеження не розглядається ними як догма [Bartmiński J., ňŕм же, с. 10.].

“Словник народних стереотипів і символів” скерований до всіх любителів традицій, осіб, зацікавлених мовою й культурою загалом, а польською зокрема; до мовознавців, фольклористів та етнологів. Єжи Бартмінський висловлює сподівання, що “Словник” придасться в порівняльно-історичних, зокрема славістичних, дослідженнях, а також в усіх зіставних студіях [див. Bartmiński J., ňŕм же, с. 11.].

“Словник” спирається на діалектологічні, фольклористичні й етнографічні записи. У ньому розглядаються деякі традиційні проблеми фольклористики, а для аналізу текстів фольклору використовуються певні мовознавчі поняття. “Проте етнолінгвістичний характер нашого “Словника” полягає передусім у розгляді мови в контексті культури, а отже, внаслідок цього у виході словника за межі суто мовних даних (лексика, семантика, які, звичайно ж, є основою “Словника”), у врахуванні вживання мови, у зверненні до закріплених суспільно вірувань і практик, які творять примовний (не: позамовний) контекст словесних висловлювань, а навіть у використанні (щоправда тільки фрагментарному) інформації з галузі народного образотворчого мистецтва (оздоблення, живопису).” [Bartmiński J., там же, с. 11.]

“Словник народних стереотипів і символів” має тематичну структуру і представляє усю народну картину світу і людини в “біблійному” порядку її створення, а тому охоплює такі тематичні розділи: 1) космос; 2) рослини; 3) тварини; 4) людина; 5) суспільство; 6) релігія, демонологія; 7) час, простір, міри, кольори. Словник є інтенсивним, а не екстенсивним, “тобто представляє детальніше вибрані, важливі, словникові статті, даючи їх мовно-культурні “портрети”…” [Bartmiński J., ňŕм же, с. 12.].

Словникова стаття складається з двох частин: експлікаційної та документаційної,- пов’язаних між собою цифровими відсиланнями. В експлікаційній частині наводяться у вигляді дефініційних речень усталені характеристики, які отримує об’єкт опису в народній традиції і які дозволяють відтворити його мовно-культурну картину. Ця частина має фасетну структуру. Документаційна частина містить вибрані цитати з народних текстів, у яких виступає словникова одиниця, а крім того, звичайно “записані авторами у синтетичній формі надбудовані над цитатами "мотиви"” [Bartmiński J., ňŕм же, с. 13.].

Словник має ідеографічний характер, тобто основною одиницею опису є “не слова (як у мовних словниках) і не реальні предмети, які їм відповідають (як у енциклопедіях), а семантичні кореляти, які стоять між словами і предметами, інакше кажучи, суспільні уявлення про предмети” [Bartmiński J., ňŕм же, с. 14.].

З огляду на такий характер словника у ньому використовується новий тип дефініції, запропонований Єжи Бартмінським та названий “когнітивною дефініцією” (про когнітивну дефініцію див. вище). Основною одиницею дефініювання є речення (його відповідник), а не назва, що стосується ізольованої риси. Речення дефініції в експлікаційній частині словникових статей розташовуються в однорідні з певної точки зору групи, що творять своєрідні семантичні категорії (аспекти, фасети) [див. Bartmiński J., ňŕм же, с. 16.]. У словнику використовується такий набір фасетів: 1) назва, деривати, синоніми, когіпоніми; 2) гіперонім; 3) гіпонім; 4) колекція; 5) опозиція; 6) походження; 7) вигляд; 8) властивості; 9) частини; 10) кількість; 11) дії, процеси, стани; 12) вплив; 13) переживання; 14) причина; 15) наслідок; 16) об’єкт; 17) адресат, співрозмовник; 18) застосування, використання, знаряддя; 19) локалізація, локалізатор; 20) час; 21) передбачення; 22) еквіваленти; 23) символіка [див. Bartmiński J., там же, с. 16-17.].

У “Словнику народних стереотипів і символів” наводяться матеріали як сучасних польових записів (1960-1996 рр.), так і “давніших публікацій, які документують стан фольклору і народної культури в ХІХ ст. та раніше” [Bartmiński J., там же, с. 17.]. Географічні межі “Словника” визначаються усією етнічно польською територією, а також іноді включають польські осередки поза її межами, переважно на сході [див. Bartmiński J., ňŕм же, с. 18.].

Важливим напрямком етнолінгвістичних досліджень, здійснюваних під керівництвом Єжи Бартмінського в Любліні, є аксіологічні студії. Ідея опрацювання лексики, що називає цінності в польській мові, у формі мовного словника зародилася в 1985 році та була сформульована Єжи Бартмінським. “Польський аксіологічний словник” матиме характер мовного історичного словника. “Його метою буде передусім тлумачення значень назв цінностей, важливих з точки зору суспільної і національної. В результаті це опрацювання повинно призвести до відтворення набору тих ідейних сенсів, які анімували польське суспільне, культурне й політичне життя останніх століть, інакше кажучи, повинно вести до мовної реконструкції польського світу цінностей. Ми передбачаємо, що цієї мети можна буде досягти методами сучасної мовознавчої семантики” [Bartmiński J. Projekt i założenia ogólne słownika aksjologicznego // Język a kultura.- 1991.- T. 2.- S. 197.]. Ďîльський аксіологічний словник створюється як мовний словник, проте із певних точок зору він наближається до енциклопедичного словника, адже він відштовхується від лексики, але справжнім об’єктом зацікавлення є поняття, приховані під словами [Bartmiński J., ňŕм же, с. 199.].

Часові рамки аксіологічного словника передусім включають сучасну польську мову, але будуть спрямовані на те, щоб охопити принаймні останні двісті років історії Польщі [див. Bartmiński J., там же, с. 200.].

Список словникових одиниць був сформований як “аксіологічний мінімум” лексики, знаменної для польської сучасності, а отже, “назв того, що є цінністю для покоління поляків, яке живе зараз” [Bartmiński J., ňŕм же, с. 200.]. У “Аксіологічному словнику польської мови” будуть представлені такі типи лексики: 1) назви абстрактних понять, які сприймаються як незаперечні цінності (напр., добро – зло); 2) назви загальнолюдських достоїнств (напр., любов – ненависть); 3) назви певних станів і суспільних ситуацій, що сприймаються як цінні чи анти-цінні (напр., свобода – неволя); 4) назви певних типів індивідуальної та колективної поведінки, спрямованої на реалізацію визначених цінностей, що функціонують як “ідеї” в суспільстві (напр., революція, повстання); 5) назви людських спільнот, які є суб’єктами, що актуалізують цінності (а можливо, функціонують як цінність сама в собі) (напр., народ, нація); 6) назви таких політичних, суспільних і культурних інститутів, як держава, церква, мова, які служать певним цінностям (вторинно самі функціонують як цінності); 7) назви осіб і речей, які самі є носіями цінностей, що відчуваються з особливою силою, і самі стають цінностями в колективному відчутті (напр., мати, батько, дитя); 8) назви предметів, які вважаються символами цінностей (напр., хрест, орел), але все-таки є не тільки символами [див. Bartmiński J., там же, с. 202-203.].

Матеріалом для “Польського аксіологічного словника” служить передусім сучасна польська мова і сучасна мовна свідомість. Вивчаються усні та письмові тексти, збираються дані шляхом проведення анкет та інтерв’ю, ексцерпуються матеріали з творів репрезентативної групи авторів. Безумовно, використовуються дані зі словників польської мови та словникових архівів [див. Bartmiński J., там же, с. 203-204.].

Словникова стаття “Польського аксіологічного словника” матиме таку структуру: 1) словникова одиниця в іменниковій версії з відповідними прикметниками і дієсловами; 2) підрубрики словникової статті, що віддзеркалюють відношення гіпосеміїї й партитивності щодо словникової одиниці; 3) опозиції; 4) колекції; 5) інформація про походження назви (для запозичених слів та понять), іншомовні відповідники одиниці (рос., нім., франц., англ., можливо, також укр. та чес.); 6) інформація про перше історичне використання, якщо його можна визначити; 7) запис складових значення дослідницькою метамовою; 8) цитати з документацією; 9) збірні редакторські коментарі до всієї одиниці та її частин; 10) бібліографія аналітичних робіт, що стосуються словникової одиниці [див. Bartmiński J., там же, с. 204.].

З основними поняттями, пов’язаними зі створенням аксіологічного словника, читачі познайомляться у вміщених в цьому посібнику роботах Єжи Бартмінського “Місце цінностей у мовній картині світу” (с. 272-292 ц. в.) та Малгожати Мазуркєвич-Бжозовської “Два погляди на працю. Інтерпретаційна перспектива та значення слова” (с. 293-306 ц. в.). У названій статті Є. Бартмінський розглядає дві концепції лінгвістичної аксіології й аналізує відношення між мовою та цінностями (тобто тим, “що в світлі мови і культури люди приймають за цінне” (с. 273 ц. в. )) на різних рівнях та в різних аспектах (напр., мова як джерело інформації про цінності; аксіологія простору та ін.). Поєднання власне аксіологічних досліджень із вивченням національних стереотипів представлено у підрозділі “Сучасні національні стереотипи та зміни аксіологічної орієнтації” (с. 280-281 ц. в.).

М. Мазуркевич-Бжозовська аналізує два способи сприйняття слова праця: у проповідях та в документах зі з’їздів ПОРП,- і порівнює значеннєву структуру слова, сформовану завдяки різній інтерпретаційній перспективі. Ця робота представляє методологію аксіологічних досліджень люблінської етнолінгвістичної школи.

Робота Яна Адамовського та Станіслави Нєбжеговської “Наукова біографія професора Єжи Бартмінського” (с. 307-316 ц. в.) знайомить читачів із етапами наукової творчості видатного польського ученого, основоположника та найважливішого представника польської когнітивної етнолінгвістики професора Єжи Бартмінського.

Узагальнюючий характер має стаття Єжи Бартмінського “Слов’янська етнолінгвістика – спроба підсумку” (с. 317-333 ц. в.), яка представляє загальні проблеми етнолінгвістики та способи їх розв’язання різними етнолінгвістичними школами у слов’янському світі. Автор аналізує праці, присвячені вивченню давньої духовної культури слов’ян та реконструкції їхньої мовної картини світу; праці, присвячені мові фольклору та проблемам етнопоетики; праці з етносемантики; порівняльні інтеркультурні дослідження ключових понять та слов’янські етнолінгвістичні словники.

Етнолінгвістичні дослідження здійснюються в багатьох слов’янських країнах, передусім у Росії, Польщі, Сербії, а також у Білорусі, Україні, Чехії та Хорватії. “Московська етнолінгвістика у своєму “етимологічному” варіанті, подекуди також “діалектологічному”, має виразну історичну спрямованість, вона спрямовує свої зацікавлення до найдавніших періодів в історії слов’янських народів та на спадщину минулого в їхній теперішній культурі (яка описується під назвою “живая старина”).” (с. 319 ц. в.) “Сильнішою спрямованістю на сучасність та дослідження не лише народних діалектів, але й загальнонародних (стандартних) мов характеризуються праці, які друкуються на сторінках люблінської “Етнолінгвістики”, та інспіруються зокрема концепціями Б.Маліновського, А. Вєжбіцької, М. Толстого, Ю. Апресяна, Х.Патнема” (с. 319 ц. в.). Білоруські ж етнолінгвісти декларують орієнтованість на вивчення специфіки сучасної мовної комунікації (див. с. 320 ц. в.).

Праці Єжи Бартмінського та представників польської когнітивної етнолінгвістики посідають почесне місце в світових етнолінгвістичних дослідженнях і заслуговують на увагу та вивчення українськими студентами, науковцями й усіма, хто зацікавлений тим, як людина бачить навколишній світ і себе саму, а також тим, як це бачення відбивається у мові.

Nepop-Ajdaczyć Lidia

Polska etnolingwistyka kognitywna: Pomoc dydaktyczna.- Kijów: Centrum wydawniczo-poligraficzne “Uniwersytet Kijowski”, 2007.- 336 s.

Pomoc dydaktyczna “Polska etnolingwistyka kognitywna” składa się z kilku części: wstępu; programu kursu “Polska etnolingwistyka kognitywna”; rozdziału “Etnolingwistyczna szkoła Jerzego Bartmińskiego”; wykazu zagadnień do samodzielnego opracowania; bibliografii prac do samodzielnego opracowania; propozycji tematów prac rocznych i magisterskich, a także dodatku zawierającego wybrane teksty, których opracowanie będzie konieczne w czasie przygotowania się studentów do zajęć. Dla filologów-slawistów (mianowicie polonistów), pracowników naukowych, fachowców w dziedzinie etnolingwistyki słowiańskiej (polskiej), semantyki leksykalnej, wykładowców i studentów wydziałów filologicznych.

Непоп-Айдачич Лідія

Польська когнітивна етнолінгвістика: Навчальний посібник.- К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2007.- 336 с.

Навчальний посібник “Польська когнітивна етнолінгвістика” складається із кількох частин: вступу; програми курсу “Польська когнітивна етнолінгвістика”; розділу “Етнолінгвістична школа Єжи Бартмінського”; переліку тем для самостійного опрацювання; списку літератури для самостійного опрацювання; пропозицій тем курсових та магістерських робіт, а також додатку, що містить вибрані тексти, опрацювання яких є необхідним для успішного засвоєння дисципліни студентами. Для філологів-славістів (зокрема полоністів), наукових працівників, фахівців у галузі слов’янської (польської) етнолінгвістики, лексичної семантики, викладачів та студентів філологічних факультетів.

На Растку објављено: 2007-12-08
Датум последње измене: 2007-12-08 19:42:08