Олена Ткаченко

Лірично-суб’єктивне в поетиці Іво Андрича та місце образу жінки

Ще давно Іво Андрич був названий “Гомером Балкан”, а його літературний доробок порівнюється з певним збірником або хрестоматією життєвої мудрості, пізнання світу й таємниці людської душі. На думку Драголюба Влатковича, творчість Іво Андрича по своєму внутрішньому духу, ненаголошеній, але все ж присутній, якщо не тенденції, то інтенції, більш наближена і споріднена з твором іншого сербського пиьсменника Йована Дучича, “Благом цара Радована”. Одним словом, втіленням творчого потенціалу письменника є “Книга про людську долю”, в якій одне з ключових місць посідає “Книга про жінку”[6, 7].

Ця “Книга про жінку” писалася Андричем впродовж всього життя, з яким нерозривно пов’язана. Це дає нам підставу говорити про наявність автобіографічних мотивів у цій книзі. Вона самодостатня, складна й неоднозначна, вона розкриває філософію митця в його баченні жінки, у створенні власної творчої концепції, у втіленні цієї концепції в складових ідейно-образної системи творів, що являє собою своєрідність поетики творчості Іво Андрича. Для розкриття основного змісту “Книги про жінку” дослідження особливостей поетики видається нам першопочатковим. Ця поетика є досить багатошаровою. Її утворюють різнородні елементи у своєму внутрішньому співвідношенні, синкретизмі та взаємопоєднанні. Вона співвідноситься із жанровою специфікою творів та зумовлює вибір жанрових форм.

І.Андрич відомий усьому світу як прозаїк, адже саме за свої романи він отримує 1961 року Нобелівську премію в галузі літератури, а відтак – світове визнання. Але починає письменник свій довгий, суперечливий, але успішний творчий шлях, як не дивно, саме з лірики. 1911 року у 18-му номері часопису “Bosanska vila” за допомогою активного молодого упорядника Дімітрія Мітріновича і через посередництво свого приятеля, поета Мілоша Відаковича, який і сам в тому ж номері видав поезію “У светлости јула”, з’являється друком перший твір Іво Андрича, вірш у прозі під назвою “У сумрак” [12, 18 ]. Цей твір є знаковим для нас з точки зору початкового елементу формування ідейно-образної системи творчості, розкриття специфіки і своєрідності поетики Іво Андрича. Ця поезія є вираженням ліричного світу письменника, світу, який на той час проходив етапи свого формування, тісно пов’язаного з формуванням Андрича не лише як літератора, але й як особистості. На це свого часу звернув увагу сербський літературознавець, дослідник творчості І.Андрича Предраг Палавестра. На його думку, неможливо пояснити Андричеву поетичну галактику, з усіма її внутрішніми системами – ліричною, метафізичною, медитативною, реторичною та наративною – простою логічною або соціально-біологічною каузальністю. З точки зору психології, зокрема, з погляду індивідуальної психології і фройдівсько-юнгівської традиції (яка через глибинні дослідження прихованих процесів та наголошення підсвідомого дала новий зміст культурній антропології та семантиці міфологічних та символічних понять) цього не можна зробити [12, 13]. Натомісць, з огляду на те, що літературний твір певним чином за допомогою естетичних засобів трансформує об’єктивну реальність, мистецьки осмислює екзистенцію речей і завжди за новими, тільки з цієї нагоди працюючими правилами організує хаос, перетворюючи його у новий (естетичний) порядок, будь-який каузальний метод в літературній критиці і літературознавстві втрачає свою абсолютну домінацію через надзвичайний, оригінальний і неповторюваний процес художнього літературного формування. Тому ми поділяємо точку зору сербських літературознавців і критиків, які звернули увагу на значення внутрішнього спрямування у творах І.Андрича, на поетичні елементи в прозі письменника і ствердили приховані суб’єктивні значення в структурі часто вкрай об’ективізованої оповіді реалістичного типу з історичним або міфологічним сюжетом [10; 13; 16]. Слушною видається думка П.Палавестри, який стверджує, що природа І.Андрича як письменника є двоїстою, в ній поєднуються, за термінологічним визначенням М.Бахтіна, я-для-себе і я-для-іншого [4, 410]. Вона є синкретичним поєднанням суб’єктивного ліризму та об’єктивізму. Всупереч загальноприйнятому визначенню статуса екстравертного, “об’єктивного” оповідача, реаліста старої формації і повністю соціалізованого письменника історичних романів, І.Андрича саме через незмінність та тривалу присутність внутрішнього особистісного пласту в його творах, дотримуюючись юнгівського начала, можна зарахувати до категорії так званих інтровертних пиьсменників [12, 14]. Водночас, психологічного підходу і трактування феномену маскованої та двоїстої природи, що ховається в творчості І.Андрича і до певної міри виражається лише в ліричній прозі, не може бути достатньо для дослідження будь-якого виразно естетичного, мистецького та літературного явища. Потрібно знайти ключ в самій творчості, в цілій його структурі, в усіх рівнях художнього тексту, в його літературності та інтертекстуальності, в усьому, що твір успадкував, що він вміщує і що як повідомлення передає далі. “Особиста психологія творця допомагає дещо пояснити в його творі, але не може пояснити сам твір”, зауважував Карл Густав Юнг [8, 17]. Твір потрібно пояснювати самим твором, літературним аналізом текста, комбінованим методом плюралістичної критики, однією зі складових якої є критична біографія [12, 15].

Для того, щоб виконати поставлене завдання і хоча б частково розкрити специфіку творчості та наблизитися до ядра творчої особистості, до прихованого образу письменника, до елементів, що складають собою ідейно-образну систему творчості, одним з ключових якої є образ жінки, то потрібно брати до уваги й історично-біографічний контекст та біографічний метод. Саме він, на нашу думку, є одним з найосновніших складових інструментарію, який дає змогу за допомогою дослідження різноманітних генетичних, структурних та семанитичних характерних особливостей творів І.Андрича розкрити “таємницю письменникової душі”, особливості лірично-суб’єктивного струменю в поетиці митця.

У багатьох розмовах, листах та інших документах Іво Андрич неодноразово наголошував на тому, що ключ до розуміння творчості будь-якого письменника потрібно шукати в його творах і лише після його смерті можна ввійти в “його прихований світ особистої таємниці”, тобто цікавитися та досліджувати різні факти біографії пиьсменниката встановлювати їх звязок з творчістю. Так він говорив в одному зі своїх листів, до приятеля Растислава Дрлича (1961) [14]. В тому ж самому листі, висловлюючи думку щодо друку своєї докторської дисертації “Розвиток духовного життя в Боснії під впливом турецького володорювання”, І.Андрич зауважив:”З приводу того, що мені пишеш про мою дисертацію, як і про мої листи, я хотів би сказати дещо основне і першопочаткове, і було б добре, якщо б це знали всі, хто цікавиться такими речами. Ненадруковані роботи, як і вся переписка певної публічної особи, є його приватною справою. В усьому світі ці речі вважаються особистими, недоторканими і не можуть бути предметом видання та коментування. Всюди, і в нас так само. І я особисто ніколи не припущу видавання або коментування того, що я досі не надрукував. Існує достатня кількість моїх виданих книг і праць, тому нехай займаються ними, скільки хочуть. А з приводу іншого, нехай дочекаються авторової смерті. І це одного разу станеться” [14].

Такою була точка зору письменника. З іншого боку, відповідно до виразної неоднозначності своєї творчої особистості, в безпечності усамітнення І.Андрич постійно сповідувався неіснуючому співбесіднику, повертався до самого себе, розглядав та випробовував власний образ, збільшував та розширював внутрішню територію, пов’язуючи багато особистих неспокоїв з самим початком життєвих та духовних пізнань. Саме це представляє собою особливий інтерес нашого дослідження в аспекті лірично-суб’єктивного спрямування творчості І.Андрича взагалі та раннього періоду зокрема, місця образу жінки в поетиці творів та специфіки його розуміння і трактування. Ліризм у творчості письменника втілився не лише в поезіях та віршах у прозі, а в усьому, що за своєю природою є виразно ліричним та поетичним рефлексом суб’єктивного мислення. А образ жінки є одним з неперерваних внутрішніх зв’язків в усій його творчості, доказ духовної єдності і органічної неподільності особливостей поетичної та оповідної уяви. З цією метою ми вважаємо за потрібне вдаватися як до безпосереднього дослідження художніх творів, так і до застосування комплексного біографічного методу, маємо на увазі дослідження взаємозв’язку життєвого та творчого шляху, питання взаємовпливу фактів біографії на особливості ідейно-образної системи творів письменника, в дослідженні чого одне з основних місць посідає вивчення епістолярної спадщини митця.

“На початку всіх стежин і доріг, - писав Іво Андрич значно пізніше за початок свого творчого шляху, в шістдесятих роках– в основі самої думки про них стоїть гостро і незнищенно закарбована стежка, якою я вперше вільно пройшов. (...) Тут, неук, з порожніми руками, я був щасливий до безтями, щасливий від усього, чого немає тут, не може бути і ніколи не буде. І на всіх шляхах, якими я пізніше в житті пройшов, я жив лише тим вбогим щастям, своєю вишеградською думкою про багатство та красу створеного ствіту. Бо під всіма шляхами землі постійно проходила лише мені видима й відчутна вишеградська стежка, від того дня, коли її залишив і до сьогодні.” [3, 56.]

Коли ми йдемо слідом тієї містичної та невидимої вишеградської стежки, яка веде в дитинство та молодість, можемо дійти до унутрішнього прихованого Андричевого образу і до одного з найважливіших ключів у розкритті його поетики. Приходимо до прихованого змісту його творів, до тільки йому знаного духовного всесвіту, чиєму формуванню й вуалюванню перед чужим світом було покладено початок ще в ранній молодості, з часу якої залишилося дуже мало свідчень, записів і даних. Таким чином деякі додаткові документи, перші поезії, листи отримують значення першого порядку [12, 17]. В них збережено багато доказів про душевні неспокої Андрича саме на тому прихованому внутрішньому рівні, який поступово перевтілювався в поетичний матеріал і в певний час перетворювався на поетичний твір.

Випадково збережено Андричев лист, відправлений з Вишеграда до Сараєва, найвірогідніше влітку 1911 року, під час навчання І.Андрича в гімназії, адресований поету Мілошу Відаковичу, одному з провідних письменників “Молодої Боснії”. Цей лист було знайдено у рукописінй спадщині М.Відаковича під час підготовки Предрагом Палавестрою до друку “Зібрання товрів” письменника (Милош Видаковић, Сабрана дела, приредио Предраг Палавестра, Сарајево, 1971; библиотека “Културно насљеђе”, предузеће “Свјетлост”). Після видання книги П.Палавестра подарував І.Андричу її примірник, зауваживши, що поміж паперів Відаковича було знайдено один лист з гімназійських років Андрича, який досі знаходиться в нього і який він міг би показати. Будучи недовірливим щодо всіх спроб утвердження та роз’яснення окремих деталей його біографії, Андрич люб’язно відхилив цю розмову та зауважив, що ніколи не треба перебільшувати оцінку ранніх початкових творів письменників, які пізніше отримують певну славу та визнання, і що в літературній, як і в політичній, роботі “Молодої Боснії” його роль була скромною і не мала великого значення [7, 448]. Ця думка Іво Андрича вкотре підтверджує ставлення його до дослідження фактів біографії власної зокрема та письменницької загалом. Але не зважаючи на досить стримане висловлювання щодо свого творчого шляху, в сербському літературознавстві існує думка, з якою неможливо не погодитися. Вона полягає в тому, що цей лист набуває першочергового значення і є своєрідним ключем у розкритті сутності поетики митця та у тлумаченні ключового у всій творчості образу жінки.

Цей лист являє собою перший і найстаріший досі відомий текст, засвідчує формування ліричного світу письменника і є значно важливим для літературної біографії письменника, оскільки проливає світло на внутрішній світ митця в період, коли в ньому остаточно сформувалася духовна потреба крізь творчість виразити своє власне світобачення і своє власне самітницьке та меланхолійне передчуття тривалого відчуження:

Отже, наведений лист є глибоко емоційним, має специфічний тон, а саме, тон сповіді. Це твердження випливає з самого тексту листа. Вже на початку лист зорієнтований на довірливий ліричний характер: “Лише ти читай!”, читаємо зараз ми на початку листа, ще перед зверненням до адресата. Загальноінформативний характер, що є одним з двох основних, переривається ліричними особистісними роздумами та до певної міри самоаналізом. В тексті листа наявне власне авторське твердження, що дає змогу літературознавцям, зокрема П.Палавестрі, висувати думку про специфіку внутрішнього світу І.Андрича та, як наслідок, виділяти потужний лірично-суб’єктивний струмінь творчості, характеризувати митця як “прихованого поета”: “Ти мені не повіриш, але я настільки змінився. В мене є мирна думка: працювати, випередити інших (о, це потрібно було зробити давно), а в собі жити своїм життям”. Цей ліричний суб’єктивізм, на нашу думку, пояснюється особливостями світобачення та світосприйняття І.Андрича, які в тому числі зумовлені і перебігом його життєвих подій. Саме це дає нам змогу застосовувати біографічний метод та висувати гіпотезу про автобіографічні мотиви у творах загалом та у “жіночих” творах зокрема, що у даному випадку становить основне зацікавлення нашої роботи.

Ще одним важливим елементом, який дозволяє визначати лист, та й епістолярну спадщину загалом, як складову інструментарію дослідження художніх творів з жіночою тематикою, визначаюи автобіографічні мотиви та застосовуючи їх у дослідженні, є лірична пісня, яку згадує І.Андрич. Цей згаданий ним твір, а точніше уривок з твору, ще сильніше створює лірично-суб’єктивний настрій листа і виражає мотив, який є одним з наскрізних та ключових у творчості письменника, це мотив потягу до жінки. Висновок про це ми робимо на основі змістових та формальних характеристик тексту даного уривку, зокрема керуючись граматичними показниками, що дозволяють нам визначати ліричним героєм чоловіка (Žedan, Željan). Цей мотив тільки згаданий, це ще тільки натяк, точка відліку, але вона поставлена: “Žedan vode, žedan vode, željan devojaka! Ta pjesma uspavljuje ko mlako popodne...ta pjesma željna žene i uživanja ko ova ispucana zemlja kiše i otegnuta i monotona ko ovo popodne.” (ęурсив – Т.О.).

Вже у першому своєму виданому творі, який побачив світ у 1911 році у 18-му номері часопису “Bosanska vila”, вірші у прозі під назвою “У сумрак” з’являються ті ж самі елементи тієї ж поетичної картини, у майже ідентичному семантичному колі: далека дівоча пісня, прагнення розуміння, розчарування, звабливість, ранній сутінок. Єдиним, що додає І.Андрич, є символіка озера, що тлумачиться як темрява і пустота серця, в якому ніхто не відбивається: “ U sumrak pevaju devojke. Njini su glasovi meki i dahnu svažinom cveća i ljubavi. Njina je pesma blaga, kao kad behar opada. Ona ima nešto od mojih ljubavi: davno, toplo i lepo. Ona podseća na sarajske sumrake, kad jablanovi sjaju u crvenu zlatu, kao vitke ponosne žene. Kao rumene latice zasipaju me glasovi. Pevaju devojke. Pevaju lepo. To liči na pozdrav od starih prijatelja, na spomen onoga što proživih u ljubavi i zanosu. One pevaju, u suton, kao sreća moja da mi rupcem maše. Ali srce je moje tamno jezero, koga ništa ne diže i u kom se niko ne ogleda” [1, 143]. Öікавим видається також те, що листі М.Відаковичу І.Андрич використовує уривок з ліричної пісні як своєрідну ілюстрацію власного повідомлення про роботу над певним текстом, який незабаром має бути завершений:”Radim jednu stvarku i kad budem gotov spremiću ti.” Виходячи з аналізу цих двох текстів, можемо зробити висновок, що “річчу”, над якою в час написання листа працював І.Андрич, є саме його перший виданий вірш.

Ще одним безпосереднім доказом можливості і потреби залучення цього гімназійського листа у дослідженні художньої концепції жінки у творчості Іво Андрича є той факт, про який у своєму дослідженні говорить П.Палавестра. Через багато років в одному зі своїх оповідань, яке своєю ідейно-образною системою являє яскравий елемент у створенні мозаїки жіночих образів, “Љубав у касаби” письменник вдається до застосування ідентичного матеріалу, створення ідентичної картини, тотожної дискрипції, того ж самого відчуття самотності, відчуження, вдається до використання того ж самого пейзажу з тими ж елементами пасторалі, та й навіть з тими ж рядками народної пісні:”Draže ga cvrčci sto nece vazdan da umuknu, draži ga otegnuto seljacko pjevanje što se svaki čas javlja sa plandišta: ’Žedan vode, žedan vode, željan djevojaka” [2, 182-183].

Таким чином, ці очевидні паралелі ще раз підтверджують нашу думку про потужний ліричний суб’єктивізм творів І.Андрича як засіб вираження автобіографічних мотивів у розкритті художніх акцентів творчості, одним з найосновніших в якому є образ жінки. Це черговий аргумент на користь того, що в тканину творів пиьменника були вплетені його потаємні переживання, власні відчуття, асоціації, запам’ятовані картини дійсності, настрої та враження. Весь той суб’єктивний ще непероблений, сирий матеріал, який в певний момент розпалення творчої ватри і активізації стрімкого асоціативного процесу під пером майстра перетворювався на нову дійсність та новий тип реального життя.

1. Андрић И. Ex ponto. Немири. Лирика.// Сабрана дела Иве Андрића, књ. XI. – Београд, 1976; 2. Андрић И. Јелена, жена које нема. Сабрана Дела Иве Андрића, књ. VII, Београд, 1976; 3. Андрић И. Стазе, лица, предели. Сабрана дела Иве Андрића, књ. Х, Београд, 1976; 4. Бахтин М. Эстетика словесного творчества. – Москва, 1979; 5. Видаковић М. Сабрана дела, Сарајево. 1971; 6. Влатковић Д. Јелена у животу и делу Иве Андрића. – Београд, 1996; 7. Палавестра П. Прилог раној књижевној биографији Иве Андрића//Прилози за књижевност, језик, историју и фолклор. – Београд, 1976, XLII, 1 – 4; 8. Jung K.G. O odnosima analitičke psihologije prema pesničkom umetničkom delu//Odabrana dela, knj. IV, Novi Sad, 1978; 9. Karaulac M. Rani Andrić. – Beograd, 1980; 10. Milošević N. Ivo Andrić i njegova “bodlja u srcu”, Zidanica u srcu, Beograd, 1978; 11. Palavestra P. Prilog kritickoj biografiji Ive Andrica. – Beograd, 1981; 12. Palavestra P. Skriveni pesnik. Prilog kritičkoj biografiji Ive Andrića. – Beograd, 1981; 13. Petrov A. Poetsko u Andrićevoj prozi. – Beograd, 1968; 14. Pismo Ive Andrića Rastislavu Drliću od 1. juna 1961. godine. Arhiv SANU, Ostavština Ive Andrića, kutija br. 1, br. Popisa 4; 15. Popovic R. Zivotopis Ive Andrica (1892 – 1975). – Beograd, 1980; 16. Vučković R. Velika sinteza (o Ivi Andriću). – Sarajevo, 1974.

Олена Ткаченко. Лірично-суб’єктивне в поетиці Іво Андрича та місце образу жінки // Компаративні дослідження слов’янських мов і літератур. Пам’яті академіка Леоніда Булаховського. Збірник наукових праць. – Киів, 2006, вип. 5. – с. 255-262.