Мирослава Карацуба

До питання омонімії у слов’янських мовах у світлі праць Л. Булаховського

Л.А. Булаховський у своїх лінгвістичних студіях неодноразово звертався до проблеми омонімії у різних слов’янських мовах, зокрема, українській, російській, сербській, словенській, чеській, польській. Особливу увагу він приділяв складному і цікавому явищу міжмовної омонімії.

Вищезазначеній проблемі присвячені наступні наукові розвідки – “Об омонимии в славянских языках”, “Из жизни омонимов”.

Однією з основних тез, які висуваються, є наступна – мови намагаються звільнитися від омонімів, що виникли на основі фонетичних змін. Фонетичний збіг, що таким чином виникає, зникає внаслідок витіснення його іншим словом-варіантом, а іноді в результаті змін під впливом граматичної аналогії чи іншого подібного явища психологічного характеру. Неабияке значення надається не лише існуванню омонімів як таких, але їх характеру.

Дослідник виділяє 5 різновидів омонімів:

1) Омоніми, що належать до різних граматичних категорій, і не стоять на заваді розумінню сенсу слів, такі, що викликають лише віддалені, нечіткі асоціації, наприклад (на всі види омонімів автор наводить приклади з російської мови) – стекло – іменник сер. роду і стекло – форма сер. роду дієслова стечь – у минулому часі, а також, скажімо, коса – іменник жін. роду в однині і коса – коротка форма прикметника жіночого роду (більш поширеною є повна форма – косая). Такі види омонімів, на думку автора, не перебувають під загрозою взаємного витіснення.

2) Омоніми як розгалуження одного і того самого слова з переносним, подекуди метафоричним значенням, – тут наводиться один з найхарактерніших прикладів так званих лексичних омонімів: коса “вид зачіски” і коса – “довга смужка піщаної землі, що прямує до річки, відкритого моря”. З точки зору автора, мовна практика легко приймає такі омоніми, які являють собою різновиди того самого значення.

3) Омоніми на позначення віддалених понять – як приклад подається рос. омонім брак – “неякісна, зіпсована продукція” і брак “одруження”. Існування таких омонімів, на думку автора, не зустрічає суттєвого мовного опору.

4) Омоніми, що виникли шляхом словотвору – наприклад, перевести (на іншу мову); перевести (через вулицю тощо); разогнать (у різні боки), разогнать (швидкий рух на дорозі), походить (протягом якогось часу); походить (на когось). Такі омоніми, на переконання автора, є припустими, зустрічаються вони доволі часто.

5) Омоніми, які зберігаються свою звукову ідентичність і в тому випадку, коли одне із слів вживається не інакше, як у сполученні з іншим: прясть ушами (рос.) (про коня), прясти очима (укр.) – “грати очима” по відношенню до рос. прясть (нитку).

Поза наведеними прикладами, на думку вченого, мовна тенденція до усунення омонімів все ж таки залишається відчутною, а збіги, що призводять до смислових непорозумінь, є доволі нечисленними. Як приклад він наводить зразки з російської мови – подозрительный (у значенні “той, якого підозрюють”, “недовірливий”).

У першій з наведених робіт “Об омонимии в славянских языках” особлива увага приділяється розгляду інфінітивів простих дієслів, які являють собою яскраву ілюстрацію сприйняття омонімів у різних слов’янських мовах.

У російській мові змішення ọ та у в у повинно було створити омоніми на зразок дієслів тухнуть – (гнити) – тухнуть (згасати) – омоніми, що здатні співіснувати.

Дієслова орать “орати” (що вживається лише у північних діалектах рос. мови) і орать “голосно кричати” теж вживаються паралельно, на відміну від дієслівних форм омонімів лучить (поєднувати) і лучить (попасти, влучити), що паралельно не вживаються.

В українській мові збіг звуків і та и має створити наступні омоніми – бити (суч. бити) і бити (суч. бути), друга форма замінена аналогічним утворенням від буду – бути, а у дієсловах вити (гніздо) і вити (як вовк) омонімія збереглася, враховуючи той факт, що випадки, які могли дати підставу для нерозуміння у сприйнятті були зовсім нечисленними.

Автор розглядає ще декілька дієслів, серед яких наступні лягати, прягти, лічити. Щодо першого дієслова слід зауважити, що під впливом лягу виникла форма лягати замість *lĕgati (рос. ложиться). І ця трансформація, на думку автора, могла викликати зникнення дієслова, що за звуковим складом відповідало російському лягать (ногою).

Друге дієслово означає: 1) смажити, розтопити (молоко); 2) розглядати; 3) запрягати, але малоймовірно, що всі ці значення існують паралельно. Друге значення дієслова зафіксоване у словнику Б.Грінченка як таке, що вживається у Черкаській області, тоді як третє зустрічається переважно в історичних піснях.

Цікавим є й останнє дієслово лічити. Значення “доглядати хворого” більше не зустрічається в літературній мові – в цьому значенні виступає дієслово лікувати, але Т.Шевченко ще вживав форму лічити у значенні лікувати (фіксує словник Б.Грінченка), існує значення “рахувати”, а також у словосполученні “лічити зуби” – тобто “вдарити в обличчя, бити”.

У сербській мові (автор статті називає її сербохорватською) існує багато омонімів, що утворились у результаті збігу звуків у та і. З цих омонімів збереглося дієслово бити (значення – “бути” і “бити”). Але за аналогією дієслово похідне від *viti та *vyti - вити має різне лексичне значення, остання форма (vyti) майже не вживана, проте, вона зафіксована у Короткому словнику шести слов’янських мов Ф.Міклошича (1885, стор. 130). Сербська мова не зберігає також форми від дієслів *pychati (“пихтіти”) та *pichati (“штовхати”). Дієслово ж завити збереглося, за свідченням сербського просвітника ХІХ століття Вука Караджича, лише в діалектній формі у Чорногорії, звичайною ж формою виступає форма завијати.

Щодо словенської мови автор висуває твердження, що у випадках, де має місце змішення у та і, і перехід праслов’янських *tort в *trat, можна спостерігати явища, подібні до мови сербської. З двох груп омонімів, що збереглися в результаті збігу trat і tĭrat, brati у значенні “битися”, як і у сербській мові, зникло. Форми pitati і pytati змінюється на pitati (у теп. часі – pitam).

Що стосується загальних рис чеської мови у порівнянні з мовами південних слов’ян, то чеська мова має ті самі відповідники у випадках змішення trat і tĭrat: не існує форми *bráti у значенні “битися”; форма *práti (“розпорювати те, що зшите”) також зникла, і тут, очевидно, якщо мова йде про праслов’янську мову, теж сталося і з паралельною формою ст. слов. “летіти”. Автор тут нагадує, що не слід забувати, що фонетичні закони чеської мови сприяли накопиченню омонімів, а це призвело потім до більшої свободи в цьому відношенні, аніж можна було спостерігати в інших слов’янських мовах.

Збіг похідних від *žęti “ńтискати, здавлювати”, *žęti “ćати, пожинати”, *žíti “жити”, *žuti “жувати” призвело тільки до виникнення дієслова у значенні “стискувати, здавлювати”, який був замінений формою ždíti, ždímati, ždmouti.

У польській мові необхідно виділити збереження омонімів przeć “притискувати” і przeć “зваритися, опалитися (на сонці)” . Слід відмітити, що у нижньолужицькому говорі є таке дієслово із значенням “1) висушувати і “витирати”, а в верхньолужицькому – тільки prĕć (“відмовлятися від чогось”).

Форма słać “ďîсилати” існує паралельно зі słać “đîзстеляти”. Warzyć (“ăîтувати обід, варити”) і ważyć (“âŕжити”) також вживаються як омоніми.

Даючи класифікацію омонімам, автор пропонує розрізняти кілька категорій омонімів, серед яких є омоніми морфологічні (омоморфеми) і омоніми лексичні. Пропонується також розділити омоніми на такі, що належать до тієї самої морфологічної категорії чи до різних категорій. Наприклад, ключ (від замка) і ключ (річковий), три (число) і три (від терти).

Крім того, слід відрізняти омоніми натуральні, цілісні слова, що не припускають при морфологічному аналізі виділення продуктивних словотвірних елементів, і омоніми похідні, що виникають у процесі утворення нових слів чи форм шляхом використання як однозначних, так і багатозначних твірних засобів, тут як приклади слід вжити наведені вище три, ключ, з одного боку, і такі, як рос. засыпáть: 1) недоконаний вид від дієслова засыпать і 2) та ж форма від дієслова заснуть.

Неабияке значення має, чи належать омоніми до близької чи віддаленої сфери понять чи емоцій. Нарешті, значно впливає словесне оточення омоніма.

Підсумовуючи, автор стверджує, що визнаючи загальну терпимість мови до різних за формою омонімів, слід констатувати прямо протилежне, коли йдеться про їх приналежність до тієї самої граматичної категорії. При вивченні специфіки омонімів-інфінітивів у слов’янських мовах, вдається простежити більшою мірою, ніж очікувалось, виходячи з теоретичних підстав, постійне витіснення одного з членів омонімічної групи. У переважній більшості випадків йдеться про повне зникнення омоніма, що раніше існував; приклади на підтвердження цього слід шукати, насамперед, у мовах, в яких фонетичні зміни сприяли утворенню найбільшої кількості омонімів – у чеській мові.

Інший шлях звільнення від омонімії – частіше вживаний – здійснюється за допомогою якогось асоціативного аналогу. Психологічні впливи, серед яких перебуває слово, не так часто відчутні при заміні зовнішньої оболонки новою, близькою до неї. А так звані аналогічні утворення серед великої кількості фонетичних форм, що відбивають дію закономірних тенденцій до зміни фонем, найчастіше не посідають значного місця. Коли ж мовна свідомість стоїть перед завданням позбутися омоніма, психологічні впливи в останній тенденції знаходять собі більш сильного “союзника”, в результаті чого один з омонімів витісняється формою, близькою до нього, але вже не тотожною.

Отже, коли слід говорити про використання омонімії як мовного факту, зазначене вище дає змогу стверджувати, що омонімія не належить до завдань мовної творчості і є в її процесі лише своєрідним “зривом” чи продуктом дії причин, що наближаються до механічних. Тому зрозуміло, що її використання належить до галузей, де завданням є можливість “зриву” нормальної мови: організація підкреслених словесних непорозумінь (висловлення оракулів, жартівливі завдання тощо), ефектів смішного через плутанину понять, каламбури (наприклад, з рос. художньої літератури – “Закрыв измученные веки, Миг отошедший берегу, О если б так стоять во веки На этом тихом берегу” (В. Брюсов); “То, застя двор, водой с винцом Желтил песок и лужи, то с неба спринцевал свинцом Оконниц полукружья” - Б. Пастернак).

1. Довідник з українського правопису. – К., 1973. – 280 с.; 2. Українська мова: Частина ІІ. – К., 1977. – 191 с.; 3. Из жизни омонимов // Булаховський Л.А. Вибрані праці: У 5-ти т. – К., 1978. - Т. 3. Славистика. Русский язык.– С. 331-335; 4. Об омонимии в славянских языках // Булаховський Л.А. Вибрані праці: У 5-ти т. – К., 1978. - Т. 3. Славистика. Русский язык.– С. 320-330; 5. Плющ М.Я., Припас Н.Я. Українська мова: Довідник. – К., 1990. – 255 с.; 6. Український правопис / 4-те вид. – К., 1993. – 237 с.

Мирослава Карацуба. До питання омонімії у слов'янських мовах у світлі праць Л. Булаховського // Компаративні дослідження слов'янських мов і літератур. Пам'яті академіка Леоніда Булаховського. Збірник наукових праць. – Киів, 2008. – вип. 7. – с. 403–407.