Мілена Іванович
Нульова реалізація додатка при перехідних дієсловах в українській та сербській мовах
У статті розглядається особливий вид периферійної репрезентації перехідності – нульовий додаток. Абсолютивне вживання перехідних дієслів є такою зоною функціонування перехідності, в якій семантичний і формальний рівень розходяться: об'єкт, присутній на значеннєвому рівні, немає свого формального вираження на поверхневому, синтаксичному рівні.
Аналізуються умови абсолютивного вживання перехідних дієслів в украінській і сербській мовах, при чому виділяються: інтенція мовця (зосередження його уваги на якомусь іншому елементі ситуації: диспозитивній характеристиці суб’єкта, способі дії), нереференціальність об'єкта, редундантність об'єкта (інкорпорування об'єкта в значення самого присудка), лексичне значення діеслова (абстрактна/конкретна дія, наявність диспозитивної семи), дієслівний вид та індикативне/релятивне вживання дієслівних часів.Ключові слова: додаток, об'єкт, інтенція, диспозитивний, нереференціальність об'єкта, узагальнення, лексичне значення, дієслівний вид, дієслівні часи
Категорію перехідності/неперехідності в українській і сербській мовах розглядаємо як лексико-синтаксичну категорією. Як лексична, вона являє собою постійну характеристику дієслівної лексеми, що міститься в її значенні. Це значення фіксує відношення “предикат – об'єкт”. Перехідні дієслова позначають дію, яка спрямована на який-небудь об'єкт, неперехідні – стан суб'єкта або дію, замкнену в самому суб'єкті, тобто таку, яка не спрямована, не “переходить” на який-небудь зовнішній предмет. Синтаксичний рівень – це рівень, на якому перехідність формально виражається через сполучуваність дієслівного предиката з прямим додатком.
Центральним засобом вираження прямого додатка в обох мовах є знахідний відмінок (без прийменника). Периферійні засоби вираження прямого додатка здебільшого збігаються в українській і сербській мовах. До них належать: родовий відмінок, орудний відмінок, місцевий відмнок з прийменником по в українській мові та знахідний відмнок з прийменником по в сербській, підрядні з'ясувальні речення, інфінітивний додаток та так званий нульовий додаток.
Отже, окремим типом периферійної репрезентації перехідності є абсолютивне вживання перехідних дієслів, тобто вживання дієслівної лексеми, лексичне значення якої передбачає здатність сполучуватися з прямим додатком, з нульовим додатком. Це явище (яке в мовознавчій літературі позначається також термінами нейтралізація перехідності [1] , імпліцитна перехідність [2], функціональна перехідність [3], досить поширене в обох мовах [4], але в мовознавчих дослідженнях недостатньо висвітлене [5].
Перехідні дієслова – це синсемантичні слова, тобто дієслова відкритої семантики, значення яких розкривається повністю за допомогою інших слів, що виявляється на синтаксичному рівні через необхідність зв’язку з прямим додатком.
Аналізуючи знахідний відмінок прямого додатка в українській мові, І. Вихованець підкреслює, що зв’язок знахідного відмінка і дієслова є органчним і взаємним: знахідний відмінок не функціонує поза зв’язком з дієсловом, а саме діслово вимагає знахідного відмінку, щоб оформити таку конструкцію, яка буде закінченою у формальному і семантико-синтаксичному плані [6].
З точки зору дієслівного керування, ідеться про сильне керування перехідних дієслів, тобто обов’язкову сполучуваність з прямим додатком [7], а в рамках теорії валентності про обов'язкову валентність [8].
Абсолютивне вживання таких дієслів якраз є такою зоною функціонування перехідності, в якій семантичний і формальний рівень розходяться: об'єкт, присутній на значеннєвому рівні, немає свого формального вираження на поверхневому, синтаксичному рівні. Це розходження пов'язане, перед усім, з інтенцією мовця: його незацікавленість об'єктом, який в даній ситуації є неважливим, призводить до елімінації об'єкта у формальному плані [9]:
[УКР] Мовчки сьорбали з ложок і думали – кожен про своє (Головко).
[СЕР] Малопре сам читала о новим детекторима за откривање лажи, рече кузина Сарина (Албахари, АСППД).
Елімінація об'єкта зазвичай позначає його нереференціальність – дія спрямована не на якийсь конкретний об'єкт а на будь-якого представника даного класу об'єктів [10]. Цей об'єкт є неозначеним або узагальненим.
[УКР] Микола, вважає, що легше винайти, аніж впровадити (Гончар).
[СЕР] Недостатак науке био је у њеној потреби да докаже (Бајац).
Крім інтенції мовця, причиною елімінації об'єкта на формальному рівні може бути і його редундантність, яка викликана інкорпоруванням об'єкта в значення самого присудка. Такі, наприклад, дієслівні присудки пити, палити; готувати - пити, пушити, запалити; пецати тощо. Семантичне інкорпорування відбувається в тих випадках, коли в окремих мовних ситуаціях з якимсь присудком передбачається лише один об'єкт – цей об'єкт і стає частиною значення (одного із значень) самого присудка, а його номінація є зайвою. Так, наприклад, при безоб'єктному вживанні дієслова пити інкорпорованим є об'єкт, який позначає спиртні напої, а не воду, чай, каву тощо, тобто об'єкт, який реалізувався би лише при одному із значень цього дієслова “зловживати спиртним, бути п'яницею”[11].
[УКР] Що Матюха п'є, про це ми знаємо, і знає партком (Головко).
[СЕР] Пили смо и причали до поноћи (Д.Николић, АСП).
Про деякий ступінь інкрпорованості об'єкта в семантичну структуру присудка можна говорити і щодо присудків, сполучуваність яких обмежена невеликою кількістю аргументів, при чому вони представлені найчастіше іменниками, які належать до того самого лексико-семантичного класу[12]. Це, наприклад, дієслова типу: [УКР] копати, орати, сіяти, жати, косити, прати, малювати, шити, [СЕР] копати, орати, сејати, жети, косити, прати, сликати, шити:
[УКР] Підстригач у своєму дитинстві і в юності теж орав, сіяв, молотив і жорнував, і йому, може, теж свого часу снилися крилатий плуг і жорна, що самі крутяться (Федорів).
[СЕР] И тамо сам косио, научио нешто швапског (Р.Бели Марковић, АСП).
Незацікавленість в об’кті дії зазвичай викликана зосередженням уваги мовця на якомусь іншому елементі ситуації. Елімінацією додатка, через присудок підкреслюються характеристики підмета, тобто суб’єкта дії – це найчастіше його диспозитивні характеристики, або характеристика з точи зору його професії:
[УКР] Ейнштейн ніщо в порівянні з ним: той відкриває, а цей вирішує (Гончар).
[СЕР] Ако имагинација уметника, човека који пише, не може то себи да представи и другима прикаже, онда не може ништа (В.Стевановић, АСП).
У фокусі може бути і сам спосіб дії, з чим пов'язане поширене вживання обставин способу дії в цих конструкціях:
[УКР] Сказала, що він їй подобається, він гарно так грає, з настроєм, а що невидющий, то... (Гончар).
[СЕР] Изопачене памети, они краду са изразом као да поклањају (В.Пиштало, АСППД).
Крім обставин способу дії поширене вживання локативно-темпоральних обставин[13], в тих випадках, коли присудком позначена узуальна дія, тобто дія, яка повторюється, або те, чим суб'єкт займається (найчастіше його професія):
[УКР] Їсть і п'є раз на місяць (Тютюник).
[СЕР] После једанаест она је учила и даље, али ја са учењем нисам настављао после поменутог часа (Павић, АСППД).
Можливість абсолютивного вживання більш характерна в обох мовах для дієслів із значенням абстрактної дії. Проведене дослідження показало, що абсолютивно вживаються найчастіше дієслова розумової діяльності, перцептивні дієслова, дієслова, що позначають різні види відношення до об'єкта і дієслова мовлення: [УКР] бачити, досліджувати, говорити, знати, лічити, любити, рахувати, розгадувати, слухати, спостерігати, читати, чути, [СЕР] бројати, видети, волети, гледати, говорити, знати, истраживати, посматрати, слушати, читати, чути тощо.
[УКР] Старається, вчить людей кохати, а сам... чи ти кохав коли-небудь? (Гончар)
[СЕР] Како ови људи наоколо, који само посматрају, уопште могу да живе (Михаиловић).
При абсолютивному вживанні дієслів із значенням конкретної дії (дієслова конкретної фізичної дії, спрямованої на якийсь об'єкт, дієслова із значенням “мати, отримувати або давати об'єкт” і дієслова із значенням переміщення об'єкта в просторі): [УКР] будувати, вбивати, грати, їсти, мати, писати, пити, руйнувати, танцювати, [СЕР] градити, убијати, свирати, јести, имати, пити, писати, рушити, играти тощо) часто ж відбувається узагальнення дії:
[УКР] Всі ми руйнуємо, — кипів син. — І я, і ти, і він, — мав на увазі батька. — Руйнуємо тим, що осторонь стоїмо... Руйнуємо своєю байдужістю! (Гончар)
[СРП] Да ли је било могуће у исто време рушити и градити, заузимати и узвраћати, убијати и рађати (Бајац).
Абсолютивне вживання також більш характерне для багатозначних дієслів, де реалізація об'єкта може залежати від значення, в якому дієслово вживається в даній конструкції. Нейтралізація перехідності зазвичай характерна для значення “вміти виконувати якусь дію, бути задатним до її виконання” [14]:
[УКР] За останніх десять років у її вуха нарешті просочився звук, і вона подумала, що це або кінець світу, або початок нового періоду в її житті, коли вона знову почне чути (Яворівський).
[СРП] Он још не зна да говори (Д.Михаиловић, АСП).
Диспозитивну сему можна ввести в саму структуру присудка, тому абсолютивне вживання цих дієслів досить часте в рамках модальних присудків [15]:
[УКР] Мабуть усе це тому, що він “ще малий”, що не вміє ані читати, ні писати (Самчук).
[СЕР] Тада није могао да фотографише (Петровић).
Відношення значень “виконувати дію – вміти виконувати дію” - регулярне відношення багатозначності у тих дієслів, які позначають виконування дії, що передбачає якусь природжену абу набуту здатність, як правило, супроводжується елімінацією додатка у другому випадку. Абсолютивне вживання може бути пов'язане з реалізацією деяких інших значень, які залежать від окремого дієслова і вимагають аналізу кожного з них окремо. Так, наприклад, для одного із значень дієслова нести, значення “поширюючись повітрям ставати відчутним” [16] характерне вживання в безособових неперехідних конструкціях:
А цієї зими пересунули до печі, бо з вікна холодом несло; ліжко тут і зоставили, хоч власник покинув його (Барка).
Окрім семантичного відношення “виконувати дію” - “вміти виконувати дію” Ю. Апресян підкреслює можливість абсолютивного вживання в рамках значення “каузація дії” - “дія”: лити воду – вода ллє [17]. Цей тип багатозначності зустрічається в українській мові, а в сербській подібне значення найчастіше виражається окремими лексемами: сипати (лити) воду – вода лије.
А за що наш брат кров ллє? (Самчук)
Ну і палить відповідно, аж поки не настане період мансунів тобто період злив таких, що з неба на тебе, як з ковша, ллє (Гончар).
В перехідних конструкціях з такими дієсловами суб'єкт зазвичай – істота, а в неперехідних – неістота. Подібне відношення: суб'єкт-істота – перехідна конструкція : суб'єкт-неістота – неперехідна конструкція характерне також для деяких інших дієслів (при чому вони вживаються найчастіше в переносному значенні):
[УКР] Сонце пече, дорога тверда, мов камінь, аж водянки на ногах набігають (Тютюник).
Рвав вітер, осипав половою, порошив очі (Головко).
[СЕР] Пут је водио поред столова прекривених теглама са формалином у којима су се беласали препарирани хомункули (Јакшић).
Перелік дієслів, схильних до абсолютивного вживання значною своєю частиною збігається в українській і сербській мовах. Відмінності спостерігаються в тих випадках, коли однозначному дієслову в одній з мов відповідає багатозначне в другій, що найчастіше супроводжується різними можливостями сполучуваності – наприклад, сербському однозначному дієслову пецати в українській мові відповідає багатозначне дієслово ловити, українському готувати – сербське спремати:
[УКР] Я готуватиму тут, у вас перед очима, але вони можуть прислати отруєне м'ясо, рис і приправи (Загребельний).
[СЕР] Био је сигуран: нешто је спремала, последњи и најопаснији удар (Радовановић).
Крім лексичного значення дієслова, необхідно виділити такий чинник як дієслівний вид. Абсолютивне вживання більш характерне для дієслів недоконаного виду[18]. Зв'язок перехідності и виду базується на одній з ознак категоріального значення форм доконаного/недоконаного видів – лімітативність/ нелімітативність[19].
Лімітативність, яка означає закінченість дії до її крайніх меж, як правило, робить неможливим абсолютивне вживання перехідних дієслів доконаного виду. Процесуальне значення недоконаного виду, який, будучи немаркованим членом опозиції, позбавлений даної ознаки, дозволяє як релятивне, так і абсолютивне вживання перехідних дієслів ( пор. Він прочитав книжку – *Він прочитав и Він читав книжку – Він читав):
[УКР] Мати вирила десь на грядках дрібненькі бурячки; зварила юшку (Барка).
Бо ніхто ж так не вміє варити, як ви (Гончар).
[СЕР] Почео је да верује да ће, кад испева своје песме и кад их тај млади човек прибележи, моћи престати да пева и почети да прича (С.Велмар-Јанковић, АСППД).
Пошао им је у сусрет: ишао је за устаницима са бојишта на бојиште и певао (С. Велмар-Јанковић, АСППД).
Деякі окремі значення недоконаного виду також сприяють нейтралізації перехідності. Це необмежено-узуальне значення, яке стосується повторення звичної дії и потенційно-кваліфікативне значення, базоване на таких елементах ситуації, як модальний елемент здатності й елемент якісної характеризації суб'єкта [20]:
[УКР] Повкривавши дітей Олена підійшла до печі, щоб розпочати свій звичайний трудовий день, тобто варити, прати, доїти корову, годувати дітей, прибирати в хаті ... (Тютюник)
Подивлюся, як вона вміє готувати (Андріяшик).
[СЕР] Преклане кад смо били овде он је писао; лане је писао; пише и сад (Б.Петровић, АСППД).
Памтим слабо и неповезано (П.Марковић, АСППД).
Нульова реалізація об'єкта пов'язана також з індикативним/релятивним вживанням дієслівних часів[21]. Елімінація об'єкта частіша при релятивному вживанні часових форм, аніж при індикативному. Передусім, цей процес відбувається при кваліфікативному вживанні теперішнього або минулого часу, що виражають дії, які хтось вміє виконувати (диспозитивні характеристики суб'єкта) або звичайні чи повторювані дії [22]:
[УКР] Добре, що він не бачить, можу при ньому не соромитися (Яворівський).
[СЕР] Или само накриво гледам и рђаво видим (Михаиловић).
Нейтралізація перехідності часто відбувається при відносному вживанні часових форм в прислів'ях і приказках. На нашу думку, в цих випадках елімінація об'єкта радше пов'язана з узагальненим значенням сталих висловів, узагальненням самої дії і об'єкта, ніж з релятивним вживанням часових форм:
[УКР] Слово — не стріла, а глибше ранить.
Сім раз відмір, раз відріж.
[СЕР] Три пут мери, једном сеци.
Боље је немати него отимати.
У прислів'ях і фразеологізмах поширене також абсолютивне вживання дієслів доконаного виду:
[УКР] Хто оком не догляне, той гаманцем докладе.
[СЕР] Испеци па реци.
Елімінація додатка при індикативному вживанні часових форм зустрічається рідше, не супроводжується змінами в значенні самого присудка і, найчастіше, зумовлена незацікавленістю в інформації про об'єкт. Тому в цих випадках найважче відрізнити абсолютивне вживання від еліпсиса:
[УКР] Батько їв поволі, з тактом і розважно (Самчук).
[СЕР] А у стварима, тек у њима, како се расплођујемо, бучимо, утишавамо, сударамо...па и кад су овакве као сад, док Мара ћути и чита, ја пушим, а кедар се преко грана у голему количну неба (Б.Петровић, АСППД).
Нечітка, невизначена межа між еліпсисом і елімінацією додатка ускладнює аналіз подібних конструкцій. Найближчі до еліпсиса такі випадки абсолютивного вживання перехідних дієслів, в основі якого лежить інкорпорованість об'єкта в значення присудка. В таких випадках на об'єкт не вказує ні контекст, ані мовна ситуація, а значення самого присудка:
[УКР] Я курю, п'ю, не вмію бути відданою лише одному (Яворівський).
[СЕР] Лежећи на леђима, младић је пушио споро, али без уживања (М. Поповић, АСП).
В інших випадках абсолютивного вживання, зважаючи на узагальненість и нереференціальність самого об'єкта, а також на відсутність будь-якої зацікавленості мовця в ньому, реконструкція об'єкта неможлива, незважаючи на те, чи лексична база іменників, що можуть виступати у функції додатка даного присудка дуже широка: Всі ми руйнуємо, — кипів син. — І я, і ти, і він, — мав на увазі батька. — Руйнуємо тим, що осторонь стоїмо... Руйнуємо своєю байдужістю! (Гончар) [все, будь-що], чи до неї належать іменники обмеженого лексико-семантичного поля –Писали всі [буд-що, що стосується художньої літератури]... зате не всі знали, де треба поставити “протинок” (як тоді називали кому), не всі знали суть, завдання красного письменства: одні просто заробляли гроші, інші політчне ім'я (Федорів).
Дієслова, для яких характерне абсолютивне вживання і конструкції, в яких ці дієслова вжиті з нульовим додатком, по-різному кваліфікуються в мовознавчій літературі. Одні мовознавці вважають їх неперехідними, зважаючи, передусім, на те, що при абсолютивнму вживанні вони трансформуються з предикатів дії у предикати стану[23], інші говорять про їх неперехідне вживання, тобто про перехідні дієслова в неперехідних конструкціях, вважаючи перехідність лише потенційною характеристикою дієслова[24], решта ж мовознавців, підкреслюючи присутність об'єкта на семантичному рівні, незважачи на його елімінацію на формально-синтаксичному, кваліфікують подібні дієслова як перехідні – з невираженим додатком[25], тобто глибинно двовалентні дієслова[26].
Неможливість пасивної трансформації даних конструкцій наближає їх до неперехідних, а кореляція із знахідним прямого додатка і можливість реконструкції невираженого додатка дозволяє розглядати подібні конструкції як один з типів периферійної реалізації перехідності, хоча і дуже специфічний.
- М.В.Леонова, Сучасна українська літературна мова. Морфологія, Київ, 1983, С. 173.
- В.В. Мозгунов, Перехідність як тип валентності дієслова (на матеріалі української мови): Дис... канд. філол. Наук, Донецьк, 1997, С. 169.
- С. Д. Кацнельсон, Типология языка и речевое мышление, Ленинград, 1972, С.49-50.
- Так, на приклад, Словник української мови, АН УРСР, Київ, 1980 з 2350 найвживаніших перехідних дієслів дозволяє можливість абсолютивного вживання для близько 20 % дієслів.
- Абсолютивне вживання перехідних дієслів, на відміну від сербської і української мов (А. Белић, Историја српскохрватског језика. Књ. II Св 2: Речи са конјугацијом, Београд, 1965, С. 203; Н. Я. Дзюбишина , Роль автосемантичних і синсемантичних дієслів у реченні // Органзація тексту (Граматика і стилістика), Київ, 1979, С. 11; В.В. Мозгунов, Перехідність як тип валентності дієслова (на матеріалі української мови): Дис... канд. філол. Наук, Донецьк, 1997, С. 167-181) більше досліджувалось в російському мовознавстві (Н.М. Александров, Проблемы второстепенных членов предложения в русском языке // Ученые записки ЛГПУ им. А.И.Герцена, Кафедра русского языка, т. 236, Ленинград, 1963, С. 320-322; Г.А.Боброва, Некоторые случаи безобъектного употребления переходных глаголов // Вопросы структуры и функционирования русского языка, Томск, 1979, С. 71-76; И.Б. Долинина, Об особеностях полиреференциальных категорий (явление переходности/ непереходности) // Грамматическая семантика слова и предложения. Труды по русской и славянской филологии, Тарту, 1987, С. 5-7; И.Б. Долинина, Синтаксически значимые категории английского глагола, Ленинград, 1989, С. 193-194; Л.М. Ковалева, О привативном характере оппозиции переходности-непереходности в русском языке // Научные доклады Высшей школы, №3, Москва, 1971, С. 92-95; Д.Н. Шмелев, Проблемы семантического анализа лексики (на материале русского языка), Москва, 1973, С. 180-181 тощо).
- І.Р. Вихованець, Система відмінків української мови, Київ, 1987, с. 68.
- Ю. Д. Апресян, Опыт описания значений глаголов по их синтаксическим признакам (типам управления) // Вопросы языкознания, 5, Москва, 1965, С. 51-66.
- С.Д. Кацнельсон, Типология языка и речевое мышление, Ленинград, 1972, С. 196; Ю.Д.Апресян, К построению языка для описания синтаксических свойств слова // Проблемы структурной лингвистики 1972, Москва, 1973, С. 314.
- И.Б. Долинина, Синтаксически значимые категории английского глагола, Ленинград, 1989, С. 193; И.Б. Долинина, Залог и диатеза: критерии разграничения // Сопряженность глагольных категорий, Калинин, 1990, С. 61; С. Д. Кацнельсон, Типология языка и речевое мышление, Ленинград, 1972, С.196.
- И.Б. Долинина, Синтаксически значимые категории английского глагола, Ленинград, 1989, С. 193-194.
- Для української мови також характерне безоб'єктне вживання дієслова пити в модальних конструкціях типу хочеться пити, де пропущений обє'кт ніколи не позначає спиртне: Пити мені хочеться весь час, що вона зазнак, що хочеться пити (Яновський).
- Деякі дієслова, сполучуваність яких обмежена лише одним об'єктом, проте, ніколи не вживаються абсолютивно, наприклад: заплющити, розплющити (очі), разрогачити (очи):
[УКР] Довгими ночами він лежав, розплющивши в темряву очі, стомлений і спорожнілий, а коли засинав і раптом прокидався знову, щоразу здавалося, що поряд лежить не Єрка, чорнобрива красуня Єрка, мати його дочки, а хтось інший, кого вже нема й ніколи не буде (Білик).
[СЕР] Суседка је разрогачила очи као да је видела товар златника (М.Булатовић, АСП). - Г.А.Боброва, Некоторые случаи безобъектного употребления переходных глаголов, Вопросы структуры и функционирования русского языка, Томск, 1979, С.75; Г.Н. Акимова, К вопросу о валентности переходных глаголов в русском языке // Теория языка, методы его исследования и преподавания, Ленинград, 1981, С. 30.
- B.М. Русанівський, Структура українського дієслова, Киів, 1971, С. 215; С.Кароляк, Об обязательных и факультативных компонентах высказывания, Грамматическое описание славянских языков, Москва, 1974, С. 155.
- Крім як в модальних, спостерігається часте абсолютивне вживання дієслів і в складі фазових присудків:
[УКР] Їде! – одскакує вона від дзеркала, скидає хустину і куртку, сідає на диван і починає вишивати, тупим кінцем голки тицяючи в полотно (Яворівський).
[СЕР] А можда ћу само престати да једем (Д.Михаиловић, АСППД). - Новий тлумачний словник української мови (Укл. В. В. Яременко, О.М. Сліпушко), Київ, 2001, Т. 2, С. 867.
- Ю.Д.Апресян, К построению языка для описания синтаксических свойств слова, Проблемы структурной лингвистики 1972, Москва, 1973, С. 208.
- Ю.Ю. Авалиани, Заметки о переходности-непереходности глаголов (по материалам русского зка) // Труды Самаркандского государственного университета. Новая серия, вып 118, Самарканд, 1962, С. 160; Г.Н. Акимова, К вопросу о валентности переходных глаголов в русском языке // Теория языка, методы его исследования и преподавания, Ленинград, 1981, С.30; И.Б. Долинина, Об особеностях полиреференциальных категорий (явление переходности/ непереходности) // Грамматическая семантика слова и предложения. Труды по русской и славянской филологии, Тарту, 1987, С. 7.
- Друга ознака – цілісність/нецілісність дії не пов'язане з перехідністю/неперехідністю, крім конструкцій, в яких дієсловом виражається фаза дії, цілісність якої виражається формою доконаного виду – нейтралізація характерна при вираженні цілісності початкової фази дії:
[УКР] Чоловік нервово закурив, блиснув золотою обручкою на смаглявому пальці і пішов до ятки пити пиво (Яворівський:).
[СЕР] Пред њен долазак узнемирим се попут птица у крошњама, што одједном, као увежбан хор, запевају (Д. Великић, АСППД). - Категоріальне і окремі значення форм доконаного и недоконаного виду розглядається за: Бондарко 2002: 367-391.
- Г.Н. Акимова, К вопросу о валентности переходных глаголов в русском языке // Теория языка, методы его исследования и преподавания, Ленинград, 1981, С. 30-31; А.В. Исаченко, Грамматический строй русского языка в сопоставлении с словацким. Морфология, ч.2, Братислава, 1960, с. 351; С.Кароляк, Об обязательных и факультативных компонентах высказывания // Грамматическое описание славянских языков, Москва, 1974, С.153-154.
- С.Кароляк, Об обязательных и факультативных компонентах высказывания // Грамматическое описание славянских языков, Москва, 1974, С.155.
- B.М. Русанівський, Структура українського дієслова, Киів, 1971, С. 211; А.П. Загнітко, Теоретична граматика української мови: Морфологія, Донецьк, 1996, С.271; Г.А.Боброва, Некоторые случаи безобъектного употребления переходных глаголов, Вопросы структуры и функционирования русского языка, Томск, 1979, С. 74; Н.И. Филичева, Понятие синтаксической валентности в работах зарубежных языковедов // Вопросы языкознания, 2, Москва, 1967, С. 32.
- А.В. Исаченко, Грамматический строй русского языка в сопоставлении с словацким. Морфология, ч.2, Братислава, 1960, С. 350; Р.И. Аванесов, В.Н. Сидоров, Очерк грамматики русского литературного языка, ч.1 Фонетика и морфология, 1945, Москва, С.162; Б.Ю.Норман, Переходность, залог, возвратность (на материале болгарского и других славянских языков), Минск, 1972, С.5.
- А. Белић, Историја српскохрватског језика. Књ.II, Св 2: Речи са конјугацијом, Београд, 1965, С. 204.
- 26 Ю.Д.Апресян, К построению языка для описания синтаксических свойств слова, Проблемы структурной лингвистики 1972, Москва, 1973, С. 314.
ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА:
Українська мова:
- Андріяшик Р., Люди зі страху, CD Золота скарбниця України. Бібліотека українськоі літератури для школарів, Студія Негоціант, 2000 (ISBN 966-7423-50-6)
- Барка В., Жовтий князь, CD Золота скарбниця України. Бібліотека українськоі літератури для школарів, Студія Негоціант, 2000 (ISBN 966-7423-50-6)
- Білик І., Меч Арея, CD Золота скарбниця України. Бібліотека українськоі літератури для школарів, Студія Негоціант, 2000 (ISBN 966-7423-50-6)
- Головко А., Бур'ян, CD Золота скарбниця України. Бібліотека українськоі літератури для школарів, Студія Негоціант, 2000 (ISBN 966-7423-50-6)
- Гончар О., Собор, Київ, Дніпро, 1989
- Загребельний П., Роксолана, CD Золота скарбниця України. Бібліотека українськоі літератури для школарів, Студія Негоціант, 2000 (ISBN 966-7423-50-6)
- Тютюник Г., Вир, Київ, Радянська школа, 1990
- Самчук У., Волинь, Київ, Дніпро, 1993
- Федорів Р., Танець Чугайстра, Львів, Каменяр, 1984
- Яворівський В:, Оглянься з осені. Автопортрет з уяви, Київ, Дніпро, 1984
- Яновський Ю., Вершники. Мир, Київ, Дніпро, 1967
Сербська мова:
- АСП: Антологија српске приповетке (1945-1995), Београд, ЗУНС, 1997
- АСППД: А.Јерков, Антологија српске прозе постмодерног доба, Београд, СКЗ, 1992
- Бајац В.: Друид из Синдидуна, Београд, 1998
- Јакшић З., Никадорски ходочасник, http://www.rastko.org.yu/knjizevnost/fantastika/jaksic_nikadorski_c.html
- Михаиловић Д., Треће пролеће, Београд, Чигоја, 2002
- Петровић М:, Панкратион, http://www.rastko.org.yu/knjizevnost/umetnicka/mpetrovic-pankration_c.html
- Радовановић С:, Обрнута црква (повест о ђаволу), http://www.rastko.org.yu/knjizevnost/umetnicka/ sradovanovic/sradovanovic-obrnuta_c.html
The zero object with transitive verbs in Ukrainian and Serbian language
Milena Ivanovic
The Philological faculty (The chair of Slavic languages), Belgrade University; 3, The student’s square, 3, 11000 Belgrade (Serbia)
The article deals with the specific, peripheral representation of transitivity – the zero object. It’s a specific relation between semantic and syntactic level of transitivity.
The article looks at the factors which lead to an intransitive use of the transitive verbs in Ukrainian and Serbian language, such as: intention of the speaker, non-referential object, redundant object, lexical meaning of the verb, aspect and tense of the verb.
Key words: object, intention, dispozitive, non-referential object, generalization, lexical meaning, aspect, tense.
Мілена Іванович - Милена Ивановић. Філологічний факультет Белградського університету (Кафедра слов'янських мов), Студентська площа, 3, 11000 Белград (Сербія)
Датум последње измене: 2008-03-29 14:11:24