Сава Дам’янов

Всесербські правителі та найбільші світові рабині пороку

Із сербської переклала Ольга Мартишева

 

— Оповідь, яка розповіла про МЕНЕ, вже давно вкрита снігами, очеретом та міллю, — шепотів наглядач Цирку Історії, поки до нього заходила група незвичайних відвідувачів. Його невидиме обличчя неначе ховалось за семи лісами та семи морями, а його прогірклий голос долинав не з височини, а з глибини, в якій, можливо, ховався сам Всесвіт. Тому було цілком логічно, що незахищені відвідувачі сиділи на підводному човні, з якого через затуманені вікна або за допомогою моніторів розглядали артистів та інші експонати Цирку Історії. Керівником групи був Лафаєт Рон Хабард (1911—1986)[1], колишній безсмертний Ксен[2], який споконвіку був Верховним Правителем міжгалактичної федерації, але, заклопотаний щоденними справами, за допомогою нейтронної бомби знетілив більшу частину населення, і їхні душі переселив у тіла мешканців землі Сербії (дехто каже й усієї планети Землі). Навколо Хабарда залишився невеличкий гурт лідерів з їхними наложницями (дехто каже, що наложниці насправді були лідерами, а “лідери” — їхні рабині!), хоча нетерплячому читачеві доведеться ще трішки зачекати, коли буде розкрито особу цих Тетанів[3]...

... А можливо й не доведеться, тому що невидимий наглядач прошепотів чудову мантру, акустично схожу на наукове пердіння[4], після чого монітори спалахнули багряно-червоним сяйвом і на них з’явилась сцена початку Історії. Відвідувачі могли бачити, як Тетани створюють Всесвіт, як потім сваряться через нібито неважливі речі, і як, нарешті, зникають у вибуху Ксенової бомби (також відомої як Первісний Вибух), щоб вселитися в тіла смертних земних людей. Оповідь далі доводить, що Тетани — насправді безсмертні душі, але, зв’язані тілесністю і буттям безлічі життів, забули про свою справжню силу: звичайно існує процедура, за допомогою якої поступово повертається те самопізнання, і заснована вона на сповіді. Але як висповідатись і кому, про те не сказано ані слова: з’являється лише лінк, який вказує на циркачів та їхні окультні енграми, хоча ніхто й не знає, що собою являють енграми?! Багряно-червоне сяйво ще більше бентежить пасажирів підводного човна, але керівник групи не виглядає ані трохи збентеженим: саме настав час, люб’язний читачу, порозпитувати у нього про все, від чого у тебе стискається серце і тяжко на душі! Лише дій обережно, швидкість не є чеснотою, і якщо правда виявиться болісною — знай, що всі жахи твоєї підсвідомості залишаться назавжди схованими у лабіринтах Архіву...

— ОК, сестро во Христі, — звернувся між тим дорогенький Харлампій[5] (Читач над читачами) до блаженноспочившого Хабарда, неначе підслуховував закінчення попереднього абзацу, — скажіть мені тоді, хто ховається за анаграмою “проф. д-р Сава Дам’янов”, тобто хто є справжнім автором скандального пасквілю “Історія як Апокриф”, який сербські критики називають одночасно і романом-фарсом, і збіркою нахабних оповідань?!

Той, у кого запитували, не здивувався зауваженню Харлампія, хоч воно й зачіпало саму сутність “всесвітньої опери” (в цілому світі відомої під псевдонімом Саєнтологія![6]), хоча й не міг достеменно встановити, в якій фазі “сеансу прослуховування” перебував названий Читач. Власне він сам уже давно (посмертно) перебував у найвищій фазі внутрішньої еволюції, тобто повторно здійснив єднання зі Всесвітом й існував як “оперативний Тетан”[7], але чому б із тієї перспективи справді не полегшити самопізнання та Шлях очищення комусь, чиї енграми він уже записав?! Відверто кажучи, пригнічувала його лише ще одна дилема: чи відкрити дорогенькому[8] Харлампію зазначену таємницю в римованій формі (щоб швидше дійшло!), чи у формі SF-новели (звичайно, зовсім реалістичної!)? Проте внутрішній монолог, який він веде здавна, здався йому найвідповіднішою діалогічною формою, і тому розпочав він свою проповідь, відмовившись від привабливості оповіді у віршованій формі та від бескінечної сили фантастики:

— Безперечно, Вам відома гірка доля стародавнього самодержця Расції, Захумля та Травунії Акіро Куросави[9] та його коханок?! Невтаємничені вірять, що він на цю тему зняв фільм “Расьомон”[10], але він огидно бреше, тому що як правитель усіх сербських земель він мав важливіші та розумніші справи! Спершу, щоб зміцнити підвалини національної культури, він узявся за антологію “Поетика райдужних кольорів у творах сліпих гуслярів”; потім (a propos нової церковно-народної соборності) написав монографію “Номоканон: теологія атеїстичної влади”, до якої заради повчальних прикладів додав і хрестоматію “Демократія диктатури або демократичний тоталітаризм”; а в кінці підібрав серед своїх коханок трьох-чотирьох найхтивіших і зробив з них вічно живі ознаменування своєї держави (прапор, герб, валюту et cetera). Лише тоді величезні області, якими володів, він проголосив Королівством Ілірик[11], яке на віки віків у нашій історії запам’ятається як золота доба правди та беззаконня, а саме як доба властолюбних жінок-кентаврів. Так, так, дорогий читачу, його величність Акіро лише на перший погляд керував державою, якою насправді правили його розпусні коханки, жінки-кентаври невизначеної (але в усякому разі складної!) статі[12]. Проти такого порядку не заперечував і сам Ксен: відверто кажучи, йому подобались політичні інтриги, що деякі з тих подоб плели при візантійському дворі, але навіть і в нього перехоплювало подих при погляді на їхні міцні груди і соковитий круп, неначе створені для різноманітної розпусти[13]. Захоплення мудрими державницькими діями Акіро Куросави все-таки не було одностайним по усій галактиці: найсильніша опозиція згуртувалася (а де б іще?) навколо філософа в Сорбонні, проголосивши своїми лідерами кастрованого П’єра Абеляра та Франсуа Рабле (вже хворого на порнографію). Жінкам-кентаврам не важко було розправитись із ТАКИМИ лідерами. До першого у шлюбне ложе влаштували крилатого Пегаса, а другому підклали популярну акторку-коміка Месаліну[14], представивши її як хворого Папу, який прагне вилікуватись (хитромудрий маневр, враховуючи, що Рабле за фахом був лікарем!). Так знову на сербських землях відновили зв’язок справжній хаос та гармонія, про що (а де б іще?!) залишилось повчальне свідчення в усній традиції[15]. Залишається лише одне запитання, якою була врешті-решт гірка доля проф. д-ра Сави Дам’янова, того волоцюги над волоцюгами, також філософа, але зовсім лояльного до нашого Цирку Історії (хоч ніколи і не мав кафедри у Сорбонні)?!

Очевидно, що і Професор був Тетаном, упакованим у тіло Акіро Куросави, про що, між іншим, не свідчить пісня народна, а лише підписи, які він залишав у численних королівських золотих буллах: Акіро куроСава (напевно те “куро” у нього було спеціальним титулом?), або Акіро КУРОсава Дам’янов (мабуть, те Дам’янов було у нього чернечим іменем, тому що подібно до усіх сербських правителів і він наприкінці життя пішов у монастир?), деколи навіть А’кір О’Кур О’Сава (очевидно, він так підписувався, представляючи династію Мінг?!), причому чітко видно, як префіксом кір[16] він бажав підкреслити своє шляхетне походження, а суфіксом кур[17] — що той орган (пеніс!) у нього воістину є! Тому також зрозуміло, що його “Історія як Апокриф” представляє родовід деспота[18] Стефана Лазаревича (дехто каже і літопис, але не Сербської Матиці![19]), а саме генеалогію династій Клонимировичів, Неманичів, Бранковичів, Обреновичів та Карагеоргійовичів, тобто стислу історію сербських земель від часів Біблії до наших днів. Можливо, саме через велике число біблійних ремінісценцій у цьому творі і здійнявся скандал, який нашому легендарному самодержцю коштував його трону. Святому Синоду не подобалось пов’язування теологічної літератури із державними справами, тому було залучено впливову матінку-ігуменю Спритну та вченого абата Козойоба, як ідеологів боротьби проти нової єресі. І поки благородний Куросава обробляв необроблені ниви та пишні сади своїх наложниць (жінок-кентаврів, правительок-воїнів та курв-розпусниць одночасно!), абат Козойоб бекав на пасовищі із малими козенятами, а його сестра во Христі, Спритна (ревнива до названих козенят) тим часом повсюди влаштовувала інтриги проти м’ясоїдів і взагалі проти звичаїв, які від Зародження світу існували в Королівстві Ілірик. Її плітки дійшли до вух самого Ксена, господаря всіх галактик, який, не маючи іншого виходу, послав у сербську землю спеціально навченого Тетана у тілесній подобі голлівудської суперзірки Джона Траволти. Цей негайно взявся до роботи, спершу вступивши в бій із почтом властолюбних коханок нещасного Акіро Куросави[20]. Колись могутній самодержець зараз стояв на колінах, не маючи можливості вирішити, в яке царство відправитись: у царстві небесному його підстерігали Святий Синод зі своїми делегатами абатом Козойобом та сестрою Спритною, а у царстві земному жінки-кентаври кокетливо вихиляли стегнами у Траволтиних обіймах (була то справжня “Лихоманка суботнього вечора”![21]), настільки кокетливо, що і сам проф. д-р Сава Дам’янов (дивись-но яке диво?!) залишив пасовища, переповнені козенятами, щоб поспішити на цю мега-вечірку...

“Так (весело!), дражайший Харлампію, й закінчилась оповідь про найвеличнішого всесербського правителя, його гірку долю та найбільших світових рабинь гріха (насправді Тетанів у подобі жінок-кентаврів),” — урочисто завершив Лафаєт Рон Хабард, тоді як його група й далі продовжувала свій шлях на підводному човні, слідкуючи за все новими й новими дивами Цирку Історії. Очевидно, що сеанс прослуховування з Харлампієм був успішним, і це заохотило цікавість присутніх. Вони хотіли увійти у вищу фазу самопізнання, хотіли слухати далі про всесербських правителів та найбільших світових рабинь гріха, щоб таким чином підготуватися до подорожі до найвіддаленіших планет. Тому невидимий наглядач нерозбірливим шепотінням продовжив там, де зупинився керівник:

— Не тільки Козойоб та Спритна були спіймані на місці злочину[22], були й інші піддані, які діяли проти (тобто, на користь) своїх господарів. Коли, наприклад, найпопулярніший Великий жупан сербський перейшов Рубікон і почав наганяти страх на всю Римську імперію[23], з’явилися дві-три гетери, готові допомогти своїй батьківщині. Наш Великий жупан, вже давно хворий на вагіналізм, звернувся за допомогою до Святого Синоду, впевнений, що церковні сановники зараз спробують віддячити за несправедливість, вчинену його благородному предку Акіро КуроСаві (Дам’янову чи ні, все одно!). Але, на жаль, на жаль, підступний диявол, який любить праведникам вчиняти всілякі капості, приклав і цього разу свою лапу, пославши до нашого правителя (непризначеного долею римського імператора) молоденьку трансвеститку Коріну, яку сліпий гусляр Публій Овідій Назон увіковічнив у своїх елегіях і яка безсоромно користувалася тим козирем у партії в покер, що перед нею розігрувалась. Собор севастократорів, архідияконів та інших чільників повірив у той блеф і одноголосно вирішив передати Великого жупана як заручника татарському хану. Так було депортовано цього богоугодника зі стольного града Раса прямо до гарему названого звіра, щоб відтоді і назавжди йому був вірною коханою![24] Що далі говорити про його нещастя, на жаль, на жаль?! Краще продовжимо розповідь про Аль Капоне, який всесербським землям повернув царську корону і який пішов на пенсію на вершечку своєї могутності. Його коханки та інші японські гейші не брали участі у державних справах, але у ліжку творили дива подібно дивам перших мучеників[25]. Міністри та магараджі разом з іншими аристократами поспішили шлюбними угодами пов’язати свої землі із нашим відновленим Царством, тобто забезпечити своїх спадкоємців хоча б шматочком влади, що обов’язково врятувало б їх від шибениці чи усікновення голови, тоді коли революція почне поїдати своїх дітей. Як, між тим, на нові обставини дивився Ксен зі своїх віддалених галактичних палаців та опочивалень з найкращими куртизанками?

Про те енграми зазначають таке: після багатовікових заколотів, викликаних вище змальованими страхітливими подіями, господар галактики вирішив посадити на трон Сербії Тетана-рухолаха Хамнеі, упакованого у тіло Шейха Ібн ель Насера, який свою ранню молодість провів як самурай при дворі принцеси Пунакіте (і в її випадку, подібно нашому легендарному самодержцю Акіро КуроСаві, префікс пуна означав “бажання”, а суфікс кіте[26] — реальний предмет того бажання!). Набувши такого завидного політичного досвіду, цей придворний поет-самурай з радістю прийняв запропонований йому титул правителя і розпочав реформи, які були необхідні вже майже повністю потонулому сербському кораблю. Спершу Шейх Ібн ель Насер вирішив тепер малу Сербію (навіть не шматочок від колись безмежних всесербських земель!) перенести із Європи на якийсь інший континент: а через те, що Австралія та Африка йому здалися замалими з огляду на його амбіції, під’єднав названий безсилий корабель до всесвітнього зонду “Фенікс” і спрямував його на Марс. Червона планета була більш ніж гостинною: її відцентрово-доцентрові сили зробили можливим неймовірний розвиток Нової Сербії. Знайшлося тут місце навіть і для церковно-соборної традиції, вимерлої династії та для законів, встановлених ще на самому Початку. Відверто кажучи, чоловіки більше не могли займатися сексом із курми, а жінки — з кіньми, тому що тут природні ресурси були обмежені (особливо це стосувалось їжі та води!), але вперше у Цирку Історії звичаєве право зараз відступило перед Конституцією як найвищим державним актом[27]. “Якщо Конституція була найвищим державним актом, — запитували піддані Шейха Ібн ель Насера, — хто тоді є найвищим органом державної влади — можливо це саме КОні та Кури, враховуючи, що вони стали майже недоторкані і Закон їх захищав більше, ніж самих громадян Нової Сербії?!” Пісня народна не дає відповідей на те запитання, хоча щось таке можна було очікувати від неї: чи ж не вона весело співала про різноманітні органи, включаючи й статеві, такі як penis, vagina, anus, coitus, felatio?! Втім, чи ж не Вона також проголосила дружин та куртизанок Шейха Ібн ель Насера своїми героїнями, а принцесу Пунакіте намагалася викреслити із колективної пам’яті, хоча добре відомо, що саме вона започаткувала гру з героїном, гру з одним уколом голки (замість члена!), або гру з диявольським хвостом?!

— Бачу, де Ви червонієте, люб’язний Харлампію, — перервав гугняву оповідь наглядача сам Хабард. — Це й не дивно, тому що цей все сре і сре, поки ми через вікна підводного човна (чи на моніторах?!) спостерігаємо, як сербський корабель і далі йде на дно, без стернового, якими були гідні пам’яті Акіро Куросава, Аль Капоне та Шейх Ібн ель Насер! Залишився лише Ксен (моє колишнє alter-ego!), але він більше любить розважати публіку в Цирку Історії, ніж узятися за стерно та розпочати переможні перегони: сто метрів кролем, двісті метрів самопізнання до всесвітньої опери, відомої як “саєнтологія спасіння сербських душ”. Бо на дні океану підстерігають щелепи Блудниці: всесербські правителі та їхні рабині гріха звідти не зможуть повернутися, навіть якщо апостол Іоанн напише новий “Апокаліпсис”, в якому без цензури розкриваються гріхи Божі. Або ж наш корабель стане одним із численних експонатів Цирку Історії, щось на зразок мумії, яку має кожен бажаючий, а вона — давалка та хотілка! — закінчує подорож на краю якоїсь панелі?! Щоб навернув її на путь істинний найбільший Тетан, просуваючи як героїню своїх сатиричних “Мемуарів” (той Джакомо Казанова, тобто “Сатир, або дика людина”)...

 

————

  1. Лафаєт Рон Хабард — письменник-фантаст, засновник саєнтології. (Прим. перекл.)
  2. Ксен (грец. — чужий) — в грецьких полісах людина, пов’язана вузами гостинності. Ксени зобов’язувались у своєму місті захищати інтереси прибулих у місто громадян з інших міст, а пізніше і з інших країн.
  3. Серб.: THETANOS, не означає Khronos, чи ще гірше — звичайний, дрібний ТИТАН! (Авторське.)
  4. Або по-простому: ХТО ПЕРДИТЬ — ТОЙ НЕ СМЕРДИТЬ, А ХТО ПСУЄ ПОВІТРЯ — ТОГО БОГ СТЕРЕЖЕТЬСЯ... (Авторське).
  5. Харлампій — ранньохристиянський святий, єпископ і мученик із Сирії. (Прим. перекл.)
  6. Саєнтологія (дослівно — “знання про те, як знати”) —прикладна релігійна філософія. Її автор — Л. Рон Хабард. (Прим. перекл.)
  7. У перекладі латиною: Хабард був і до, і протягом, і після свого життя Чистий Дух, здатний перманентно, незалежно від фізичної подоби!, здійматися у Всесвіт, де спокійно зможе давати волю благодатям тілесності (секс, наркотики, алкоголь тощо). (Авторське.)
  8. Дорогенькому — тому що його як рідного полюбив, щойно той добровільно приєднався до групи! (Авторське.)
  9. Акіро Куросава — відомий японський кінорежисер, продюсер та сценарист. (Прим. перекл.)
  10. Японський чорно-білий кінофільм Акіро Куросави. (Прим. перекл.)
  11. “Діоклеція та славна Зета — від клозету до клозету,” — свідчить пісня народна про простори Куросавиної держави. (Авторське.)
  12. Одна з них, без сумніву Тетан, якому своє тіло позичив голлівудська суперзірка Том Круз, впровадила закони проти ліворуких, босоногих та рудоволосих негрів. Ці закони ще й сьогодні складають основу сучасного римського права! І про те пісня народна свідчить: “Володарювання Тома Круза, того кремезного дармоїда”... (Авторське.)
  13. Можливо, на те вказує така пісня народна: “Привели до нього Елоїзу, щоб шмагати її та кусати”?! (Авторське.)
  14. Валерія Месаліна була дружиною імператора Клавдія. Месаліна відзначалась надзвичайно розпусною поведінкою, а її ім’я зрештою стало іменем загальним і означало “розпусту” (Прим. перекл.)
  15. Так про Абеляра: “На Пегасі верхи їде — невже замість шаблі член прилаштував?!”; про лікаря-сміхотворця ще виразніше: “Як побачить Месаліну — так відразу їй за спину!”... (Авторське.)
  16. Від грец. kur — пан. (Прим. перекл.)
  17. Від серб. слова курац — чоловічий статевий орган, пеніс. (Прим. перекл.)
  18. Титул середньовічних монархів у Сербії. (Прим. перекл.)
  19. Назва найстарішої сербської культурно-просвітницької організації. (Прим. перекл.)
  20. Його подвижництво у тій боротьбі відзначила (а хто б інший?!) пісня народна: “Воїне, Джоне Траволта, ой безсмертний лесбо-сорте!”... (Авторське.)
  21. Фільм за участю Д. Траволти.
  22. Сербською: in flagranti.
  23. Пісня народна прославляє той перехід дистихом “HANIBAL ANTE (Pavelić) PORTAS”... (Авторське).
  24. Однак був з-поміж зрадників тих дехто дуже благородний, кого обмовили перед господарем його і назвали невірним через дивне ім’я його (Франьо Туджман). Той сміливий юнак, хоч і був за походженням чужоземцем (як і говорить його прізвище), у вирішальний момент узяв у руки гуслі і заповів Цирку Історії прокляття: “Як підкрадеться Коріна — нехай їй у вагіну...!” (Авторське.)
  25. Можливо тому найвідомішою з них є Лукреція Борджія, беатифікована у наступних віршах: “Найкрасивішою є справді Борджія — напевно, в неї вульва сяє; ім’я її Лукреція — бо завжди в неї анус зяє...!” (Авторське.)
  26. Кита — у сербському сленгу — чоловічий статевий орган, член. (Прим. перекл.)
  27. У часи Аль Капоне, як і в епоху Акіро Куросави, таких проблем не було, тому що матінка Земля та Європа як її частина, були дуже плодючими: єдине обмеження полягало в тому, що сім’ї тих, хто займався сексом з курми чи кіньми, не сміли їсти м’ясо чи пити кров цих тварин... (Авторське.)

Сава Дам’янов народився 1956 р. у м. Нові Сад, де живе і досі. Ординарний професор новосадівського Філософського факультету (предмети: сербська література ХІХ ст? та креативна література). Пише прозу, літературно-історичні огляди та літературну критику. Оповідання С. Дам’янова представлені у більшості антологій сучасної сербської прози; його тексти перекладені англійською, німецькою, французькою, угорською, російською, польською, словацькою, українською, словенською, македонською, болгарською та русинською мовами. Викладав у багатьох європейських університетах. Опубліковані прозові книги: “Дослідження досконалості” (1983), “Тістечка, Омани, Нонсенси” (1989), “Повідки” (1994), “Повісті різні” (1997), “Глосолалія” (2001 та 2007), “Шедеврики” (2005), “Історія як апокриф” (2008); монографії та есе: “Корені модерної сербської фантастики” (1988), “Що ж то була за молода сербська проза?” (1990), “Кодер: історія однієї рецепції” (1997), “Нове прочитання традиції” (2002), “Ерос і По(р)нос” (2006), “Апокрифічна історія сербського (пост)модернізму” (2008); антології: “Міщанський еротикон” (1997 та 2005), “Постмодерна сербська фантастика” (1994 та 2004), “Нові Сад — земля-рай І-ІІ” (у співавторстві з Лідією Мустеданагіч, 2003—2004); упорядковував для друку твори сербських письменників ХVIII—XX ст., редагував часописи “Письмо” та “Св. Дунай”, а також “Бібліотеку сербської фантастики”.

Всесвіт, 2009, № 5-6. - с. 105-110. http://www.vsesvit-journal.com

На Растку објављено: 2009-11-15
Датум последње измене: 2009-11-15 19:08:10
Спонзор хостинга
"Растко" препоручује

IN4S Portal

Плаћени огласи

"Растко" препоручује