Дарія Гамулець

Від чемпіона до емігранта

трансформація образу протагоніста у романі Драгослава Михаїловича “Коли цвіли гарбузи”

Драгослав Михаїлович як письменник з'явився у дуже важливий, переломний момент розвитку сербської прози другої половини XX століття. Він виступав за відкидання “ярликів”, проти “літературності”, з її фальшивістю і солодкавістю. У своїх книгах він продемонстрував майстерність ефектного й функціонального використання різних видів живої, нелітературної мови, жаргону та діалектів. І все це ми знаходимо у романі “Коли цвіли гарбузи” (1968).

Перед нами постає головний герой роману - Люба Сретенович, югославський емігрант. З перших слів він обирає позицію чи то вигнанця, чи то біженця. Батьківщину він покидає через обставини, які склались. Він втікає від зла і насилля, в яких постійно перебуває сам і всі інші герої роману.

Відкритий у своїх розповідях, протагоніст неочікувано згадує своє давнє прізвисько Горобчик (у значенні статевого органа). Отримав він його завдяки виховним методам своєї скромної мами.

Життя на периферії Белграда, де росте Люба, основане на понятті “сильнішого” і на домінуванні сили. Умовою дії цього закону є постійне насилля, до якого головний герой звикає настільки, що сприймає його як лише один можливий спосіб існування, як норму буття.

Не володіючи цією силою, він довгий час залишається “в тіні”, Горобчиком- хлопчиком на побігеньках у сильніших. Його ніхто не сприймає всерйоз. Однак, Люба починає займатись боксом, що кардинально змінює його життя. Бокс стає його пристрастю, сенсом всього його існування. Завдяки вмілому тренеру він здобуває славу справжнього нокаутера. І так прізвисько Горобчик змінюється на нове - Чемпіон.

Тут існує вже інший кодекс поведінки, інші правила. Всі поважають Чемпіона. Йому дістаються найкращі дівчата, адже ніхто не посміє чинити йому спротив. Він здобуває надзвичайну популярність і любов своїх прихильників, Люба стає зіркою…

Однак насилля триває. Наступною його жертвою стає сестра Чемпіона. Він не переосмислює ситуацію. Смерть дівчини викликає у нього лише бажання помститись і покарати винних, але аж ніяк не самому відмовитись від насильства.

Люба відомий у місті своїми “витівками” з білим плащем, чим певною мірою цинічно передає легендарний, ба навіть святий колір “Белог града”. Тоді ж головним місцем для оргій є “лісок”. А наступний парадокс полягає в тому, що його єдина сестра Любіца помре у тому самому ліску, згвалтована одним із його знайомих.

Згодом, у війську, ми бачимо героя лише через призму кутка ринга і правил загребських турнірів. Він - Чемпіон…

Люба-Чемпіон вбиває гвалтівника своєї сестри. Після цього він не може залишатись в країні. З одного боку він боїться бути викритим поліцією, але це не головна причина. Зустріч з матір’ю Столе, відсутність брата Владе, відмова однієї з колишніх дівчат зустрітися з ним - все це перериває його зв’язки з батьківщиною. І втеча - це закономірний вчинок для того, чий світ розпався на шматочки. Чемпіон переїжджає спонтанно, без планів на нове життя. Його переїзд не супроводжується зміною ідентичності. Для нього це лише фізичний, матеріальний рух у просторі. Обстановку, оточення та саме життя наповнює герой.

Оселившись у Швеції, він одружується. Його малий всім розповідає, що його батько Чемпіон. Однак сам Чемпіон не почуває себе більше таким. Він постає сам собою, Любою Сретеновичем. Він вже не грає жодних ролей, не видає себе за когось. Він є самим собою.

Це відбувається як наслідок переосмислення героєм всіх його вчинків. Люба не виправдовує те зло і насилля, яке панувало в його попередньому житті. Він лише щиро розкаюється за все те і надіється на “якусь малу, розумну війну”. Саме в бою за батьківщину він міг би кров’ю очистити своє ім’я, свою совість. Така війна- шанс для Люби звести рахунки зі самим собою за свою втечу, за все зло, що він скоїв.

Автор зображає народження і розвиток однієї особистості у різних її іпостасях, в залежності від даного йому прізвиська. Так, перед нами постає Горобчик (невпевнений у собі хлопчисько), тоді Чемпіон (людина, яка отримала майже все) і нарешті Люба Сретенович (як той хто щиро розкаявся), оголена розповіддю людина.

Дарія Гамулець, Львівський національний університет імені Івана Франка