Деян Айдачич

Про переклади сербської літератури в Україні

 

Сербська література до сьогодні представлена українською мовою в п’ятдесяти авторських книгах та десяти антологіях. Побіжний огляд хронологічного списку переконливо вказує на те, що останнє десятиліття було плідним для сербських авторів та їхніх українських видавців і перекладачів. Фахівці, які слідкують за перекладною літературою в Україні, помічають активне перекладання сербських авторів і високу якість таких творів. Поряд із антологіями постмодерної фантастики і новітньої драми представлено по кілька текстів Данила Кіша й Мілорада Павича, видані книги “Острів” Горана Петровича, “Коли цвіли гарбузи” Драгослава Михайловича, “Новий Єрусалим” Борислава Пекича й “Чотири стіни і місто” Звонка Карановича. Відомий журнал світової літератури “ВсеСвіт” опублікував романи “Снігова людина” Давида Албахарі та “Сад у Венеції” Мілети Продановича, а також вибірку жіночої прози.

Перекладачі згаданих книг – філологи славістичної освіти, які викладають сербістику в університетах і у вільний час перекладають літературні твори. Найактивнішим перекладачем сербської літератури на сьогодні є Алла Татаренко. Вибір репрезентабельних творів і пропагування сербської літератури (чим займається і Деян Айдачич) – лише частина її діяльності, яку супроводжує як величезна відданість справі, вміле поєднування творців і видавців, робота над численними перекладеними сторінками, так і допомога новим поколінням перекладачів. Разом із Аллою Татаренко під новими перекладами сербської літератури підписуються Іван Лучук, Наталія Чорпіта, Ольга Рос, Марія Василишин, Олена Дзюба-Погребняк, Наталія Білик та інші. Сербська література для цих обдарованих посередників між двома культурами завдала творчих мук і задоволення в пошуку відповідних слів, стилістичних варіантів і відтінків значення. Навколо появи кожного перекладу можна було б сплести низку оповідок про його створення та долю. Сербські письменники та українські прихильники літератури мають бути вдячними перекладачам і видавцям зі Львова та Києва, хоча частина заслуги, безперечно, належить й іншим учасникам літературного життя.

Важливу підтримку старанням перекладачів і видавців в останні роки надає постійно діюча програма підтримки перекладів сербської літератури за кордоном, яку реалізує Міністерство культури Республіки Сербії. До сьогодні досвід українських перекладачів книг сербських авторів підтверджує вагому її роль у підтримці перекладів. Українські видавці й перекладачі, маючи на увазі роботу цієї програми, краще можуть планувати майбутні видання. Деякі заголовки з’явилися зусиллями винятково видавця, рідше – дякуючи підтримці спонсора.

Появі авторських книг відчутно сприяє й особиста присутність авторів, деякі з них приїздять в Україну після опублікування перекладу. У Києві були Д.Михайлович, М.Проданович, В.Огнєнович, З.Каранович, С.Дам’янов, М.Пантич, а у Львові – С.Владушич, С.Дам’янов, Л.Арсич та ін. Сліди їхнього перебування залишаються в інтерв’ю, спільних літературних вечорах, а також у договорах про нові видання та зустрічі.

Хоча видавництво – це діяльність, яка має на увазі планування й довгу роботу над перекладом, важко із упевненістю стверджувати, які твори побачать світ, але до того можна говорити про задуми та ініціативи. Поміж можливими перекладами переконливо переважають прозові жанри. Українські перекладачі хочуть видати оповідання Зорана Живковича, Віди Огнєнович (“Отруйне молоко кульбаби”), Михайла Пантича (“Якщо це кохання”). Роман і в Україні користується успіхом, тому українські сербісти мають намір перекласти “Інше тіло” Мілорада Павича, “Суддю” Вука Драшковича, “Колекцію” Мілети Продановича і “Переселення” (перший том) Мілоша Црнянського. Ідею про видання Црнянського, найімовірніше, буде важко втілити в життя у зв’язку з величезними виплатами, що правом авторства вимагає Задужбина Црнянського, перешкоджаючи появі твору, в якому зацікавлений видавець. Перекладаються дві драми Зорана Стефановича, комедії Небойші Ромчевича та вірші Васка Попи.

Набагато меншим є інтерес до перекладу книг із суспільних та гуманістичних наук. Один київський видавець висловив бажання видати книгу про Зорана Джинджича й замовив переклад “Мемуарів” Симеона Пишчевича з російської на українську. Було б добре, щоб самі видавці із Сербії допомогли у виданні нефікціональної літератури, яка наближає до читача історію, суспільні проблеми та мистецтво. Есеїстика, історія, археологія, історія мистецтва, огляди історії культури можуть бути представлені сербськими авторами. Сербія має достойних класичних і сучасних авторів від Й.Цвіїча, Р.Самараджича до Н.Мілошевича і Р.Константиновича та ін.. За кращої підтримки видавців і додаткової уваги Міністерства культури присутність сербської книги в Україні могла б стати ще більшою.

На Растку објављено: 2011-03-15
Датум последње измене: 2011-03-15 06:19:31
Спонзор хостинга
"Растко" препоручује

IN4S Portal

Плаћени огласи

"Растко" препоручује