Володимир Стаменкович

Рецензія рукопису книги "Слов'янський Орфей та інші драми" Зорана Стефановича, 1995.

Володимир Стаменкович /Владимир Стаменковић/ — театральний критик
і викладач драматургії на Факультеті драматичних мистецтв у Белграді

Чотири п'єси, запропоновані видавцеві для публікації, [ранні] драматичні твори Зорана Стефановича написані ще під час його навчання на Факультеті драматичних мистецтв. Все більше захоплює зрілість, з якою він виходить за межі реалістичної драми, на яку його спрямовували і [тоді] ще не закінчене навчання і вся сербська драматична традиція. Такій зрілості Зоран Стефанович завдячує перш за все тим, що він має в собі невгамовне бажання, коли пише для театру, не обмежуватися лише на зображенні дійсності, але тяжіти до досягнення будь-якою ціною того сутнісного, субстанціонального в людині й житті.

Але хоча як у формальному змісті, так і з тематичної точки зору, ці п'єси дуже різняться, вони утворюють надто компактну цілісність: усі походять із експресіоністичної спадщини, в значенні, яке було надане цьому поняттю після Першої світової війни в Німеччині. Вони виглядають, наче написані супутником письменників, котрі себе в той час називали неопатетиками, абстрактистами, етерністами, футуристами чи навіть активістами. Позиція нашого письменника, іншими словами, емоційно навантажена: поміж настроями, що його обіймають, домінують жах, потрясіння, схвильованість, візіонарний екстаз. І Зоран Стефанович міг би, як і Штадлер, з приводу них сказати: "Я — лише полум'я, спрага й крик, і пожежа".

Звідти й походить поетика Зорана Стефановича — абсолютно диспартна в нашому літературному просторі. За його словами, роль драматичного поета — бути пророком, що пробуджує й сповіщає, спонукає до бунту й веде. Він не сміє фотографувати; він мусить мати міраж. Він не фотографує, він оформлює. Він не бере занадто багато із дійсності, але й те, що запозичає, слугує йому як матеріал для пошуків сутності людини та явищ.

У театрі, більше схильному до експериментування, творчого пошуку, хоча б одна з його п'єс безперечно побачила б світ. Таким чином, їх потрібно якось зберегти від забуття для майбутнього, принаймні у формі книги. І це ще одна причина, чому їх обов'язково потрібно донести до рук читача.

Переклад з сербської – Мила Маркевич