Мілош Црнянскі

Про богів

1919 рік

Переклала з сербської Олена Дзюба

Один та один - два, та один - три, та один - чотири, та один - п"ять. Так минуло сто років.

Тоді захвилювалася земля. Ниви більше не родили жовтого жита, лише якесь рум"яне, обпалене і слабе, а змелене, воно розсипалося, мов пісок морський. Сади більше не звеселяли сердець, серця прагнули нових, незнаних сосен і тополь. Багато подорожувалося по країні. І почали сади вирубувати на шляхах, і гілки зрізати. Співу пташок більше ніхто не слухав, і забувся незмінний гук дзвонів. Земля прагнула розродитися, бо жінки перестали народжувати. І почався голод. Усмішка втратила свою силу, а сльози висміювано.

Із сусіднього Ріо де Жанейро приїхали журналісти.

Любов у старий спосіб стала нецікавою. ЇЇ почали шукати і знайшли там, де навіть не сподівалися, і тому перші роки пройшли тихо і мирно. Син сказав батькові: "Не хочу більше бути рабом і тягнути ярмо, яке ти скинеш із шиї перед смертю і передаси мені." А донька сказала матері: "Продавала ти тіло своє, і тобі це не допомогло, я буду його купувати, може допоможе." Академія наук вивела нову формулу створення світу. І земля зажадала чогось нового, і як тільки зажадала нового, побачила, що все нове - від Бога, а все старе від сатани і погане.

У цілій державі піднялися ціни на газети.

Жінки, які дотепер відкривали груди, а закривали коліна, відкрили коліна, а закрили груди. Чоловіки були незадоволені їдою. Потім гудзики на одязі почали відриватися частіше, ніж раніше. Почалися хвилювання у місті. Священики почали у церквах бичувати народ бичем полум"яних слів. У трамваях було мало місця і багато сварок. Виявилося, що один із міністрів краде. Люди поховалися з сонячних вулиць у хати похмурі. П"яниці більше не ходили вулицями з веселою піснею, а видавалися блідими мудрецями і сповнили всю країну мороком із очей своїх. Стало відомо, що в школах повно дурниць і що ще один міністр краде. Жінки почали носити нове взуття. На головному майдані, де стояв пам"ятник названий, Лібертад, навколо якого, під пальмами, збиралися закохані, не говорили більше закохані один одному ані "ти", як колись, ані "ви", як дотепер, а "він". Одного ранку військо отримало наказ починати не з правої ноги, а з лівої, віддавати честь не правою рукою, а лівою, а на грудях замість чотирьох гудзиків пришивати п"ять. Лише благородні люди не змінилися.

Дівчата виходили заміж не після двадцяти років, а відразу після п"ятнадцяти. Про це славетний доктор, ботанік Мейок, написав величезну книгу, про яку йшов поголос по всьому світі. Одна жінка статистично довела, що для жінки мало одного чоловіка, потрібно троє. У місті почали створювати притулки для сиріт. Їх більше не будували, як раніше, поза містом, серед садів, з прикрасою у вигляді серця над ворітьми, - а серед міста, з холодного мармуру. Відкрито, що у діаманті переважає не вугілля, а вода, і то у співвідношенні 5:4, а не 4:5. Але все це минуло дуже тихо.

Газети знову подорожчали.

Встановили два пам"ятники. Тоді сталася перша неприємність. Пам"ятник спорудили одній святій королеві. Говорилося про її груди, і тоді виплили на поверхню страшні її бридкі таємниці, натовп зруйнував пам"ятник, військо стріляло, і вулиці залилися кров"ю.

Газети знову подорожчали.

Між тим, боротьба навколо 100 градусів трохи приглушила скандал. Це було так: якийсь молодий лікар винайшов і стверджував, що вода у нього кипить вже при 37. У школах дітвора через це билася, а згодом і батьки. Але, одного дня, стало відомо про якусь нову, блудну, бридку таємницю, що стосувалася матері королеви, і збентеження розлилося по цілому місту. Бійки і гамір панували на всіх вулицях, лише поза містом, на сонячних полях, де паслася мирна худоба, були тиша і тепло. Міністри йшли у відставку і змінювалися. Було заборонено продавати напої, і ніхто не напивався. Всі об"єдналися для спасіння вітчизни. Натовпи, веселі і захоплені, вітали короля, коли він у кареті золотій мчав містом, лікарі почали бесплатно лікувати, і як тільки з"явилися благородні люди, вирішилися всі спірні питання мирно та гідно. У країні відразу запанували пісня та веселощі.

Лише газети знову подорожчали.

Але все це не допомогло. Серця зажадали нового, а земля - родити. Увечері роївся веселий люд вулицями. Всі бажали повітря, танців і сміху, ніхто не хотів залишатися у підвалах, ніхто не хотів плакати.. Всім очі сяяли, не було більше очей сумних, у яких би волав відчай і біль. Жінки весело погойдували своїми тілами по вулицях, а у темряві часто було чути вигуки захоплення. Трамваї мчали; слабі, худі коні зникли з вулиць. У країні панувала велика радість. Ох, навіть сьогодні ніхто не знає, як почалося зло. Одного вечора стріляли в охорону двору. Невідомо хто, не- відомо звідки. Був вечір, як і всі вечори. Десь виблискував білий, десь чорний шовк і сяючі шаблі. Десь пройшов жебрак, пробіг пес чи якась мала дитина. Дзвони дзвонили, знайомі віталися, незнайомі проходили. Все відбулося шалено, у темряві, несподівано стріляли, стріляли, поки не почувся крик. Цілу ніч мчали машини і мчали люди. На світанку лежали мертві на вулицях. Король лежав, у конюшні своїй, посічений на шматки. А коли зійшло сонце, довго стріляли, розстрілювали грабіжників. Море було повне пароплавів, які везли біженців.

Із сусідньої Гавани приїхав госпіталь. Республіка Бразилія прислала флот, щоб прийняв іноземців. По місті гуркотіли бої дедалі жорстокіше й знавісніліше. Так минув рік. А коли все втихомирилося, замайоріли прапори, нові кольори над містом. Країною лунав веселий, переможний крик. Люди незнайомі обіймалися на вулицях, цілувалися і плакали від радості.

Мертвим споруджували пам"ятники. Газети подорожчали. А війську наказали знову носити рушниці на правому плечі. Згарища та руїни засадили квітами. Під руїнами лежали збезчещені баби, розпорені діти, а по вулицях вили скаженіючі і голодні пси. Але нічого нового не було.

Дізналися, що один із міністрів краде. Церкви були зруйновані і не було перед ким вклякнути. І тоді почала розповсюджуватися якась нова і страшна віра. Спочатку її розповсюджували матері, жінки. По домівках почали таємно молитися якомусь новому богові. Його храм був на одному близькому острові. А це була противна віра. Правовірні виколювали очі свої, мучили себе, кололи себе голками. Але найсмішнішим було: у чому являвся той новий Бог. Його зображення ховали по хатах, вирізьблені на мітлах, на якійсь картині, палці, камені з вулиці, тощо. Дарма у місті лунав сміх, а потім розпачливий плач батьків і чоловіків, віра поширювалася і натовпи поклонялися. Нові звичаї і закони розповсюджувалися. А нова віра поширювалался від міста до міста. Покалічені, сліпі та хворі дісталися до найвищих почестей, бо так хотів той новий Бог. Про його храм говорилося багато, особливо про красиву, дорогоцінну корону, яка увінчує його голову. А правовірні не були небезпечні, бо не прагнули влади, але все ж Віче Сімки вирішило храм того нового бога зайняти, а скульптуру його привезти з острова. Після багатьох мук, пошуків і підкупів, вислали бойовий корабель "Аврору", аби його привезти. Корабель був названий на честь корабля славетного у боротьбі проти Іспанії, який зник десь, на морі, сто років тому. У найбільшій таємниці відплив корабель однієї ночі. Це був нелегкий похід, бо того Бога шанували по цілому Океані, від острова Фіджі до Ніпонських островів і по цілому узбережжі західному. Минуло більше місяця, коли, одного ранку, корабель з"явився на пристані. Але був страшний, на ньому залишилися сліди страшної боротьби, зламані вітрила лежали на кривавій палубі. Команда лежала вся мертва. Корабель стояв порожній і чорний на пристані, перед колишнім королівським палацом. Скульптура бога була розбита, але на обличчі його ще була посмішка. А на голові його сяяла корона чи шолом, ніхто не знав, що саме.

Газети знов подорожчали.

Вони писали довго і довго про нового бога. Ціла країна сміялася з того, як міг увесь народ поклонятися скульптурі, безпомічній і мертвій, яка ось тут лежить , смішна та розбита, а дітвора грається навколо неї. Віче Сімох передало прикрасу божої голови великому геральдознавцю Біоту, аби він сказав свою думку. На короні не було напису, ані запису. Біот був старим і жив, після бунту, на одному розі, де чистив взуття перехожим. Його знайшли, гарно вбрали і відвели до Віча. Через рік скликало Віче Сімох весь люд, щоб почути про Бога. Віче Семисот, яке підкорялося Вічу Сімки, прийшло зі своїми дружинами у великий зал Академії. Військо оточило будівлю, бо боялися нападу нововірних. Чути було тупіт кінноти. Віче Сімох прибуло і ввійшло до ложі королівської, коли почувся страшний вибух. У залі почалася паніка, топтали жінок, кричали і бігли до дверей, затоптали дітей. Бомба була погано змайстрована, лише троє, з семи, лежали в крові на підлозі. Потім все ж утихомирилися, заспокоїлися і посідали. На високій трибуні, застеленій чорним полотном, з"явився Біот, сивий і згорблений, у чорному одязі. Відкрив корону, що лежала перед ним, піднявся і почав говорити. Говорив про богів. Про могутніх богів, які вмирають і народжуються, як і ми. Про віри, про релігійну боротьбу, про мертвих і численні жертви, які загинули за богів нових. Говорив довго. Лиш перед вечором почав говорити про корону.

"Пані та панове - відповідь, яку вам не міг дати, розповідаючи про богів, дасть вам корона, або шолом. У Полінезії немає більше невідомих островів, звідки ж тепер, раптом, невідомий цей бог? Ви чули, що це знайшлося, як свідчать корабельні записи, там приблизно, де сто років тому пройшла нещаслива "Аврора", як і ця. Це золото, срібло, мушлі і кості не схожі, навіть за складом, на звичайні шоломи. Я думаю, що таємниця схована під цим золотом і сріблом, вона нам відкриє всі таємниці народу, острова, звичаїв і віри цього Бога. Я знаю всі шоломи, або хоча б малюнки шоломів, бо це мені нагадує швидше шолом, аніж корону, а також корони індійські, праамериканські, асірійські, перські, монгольські, китайські, яматонські, єгипетські, фенікійські, старогрецькі, скіфські, етруські, римські, самнітські, дакійські, кельтські, германські, гальські, бретонські, британські, скандинавські, угорські, російські, але все це мені не допомагає.

Ви знаєте , що є міста, розкопані у південній Мексиці, які мають культуру древнішу від індійської, а може, й єгипетської. Я звернувся до Британського музею і вивчив шоломи, наскільки це було можливим, за такий короткий час. Бо саме у викопаній зброї міста CULHUACAN, або краще Huchuetlapan 1787, за що дякуємо нашому братньому Антоніо дель Ріо i Хосе Алонсо Кальдерону, я знаходив мушлі, золото і кості, як на цьому шоломі, і думав, що знайду спорідненість, бо, як уже згадав, вважаю, що ми маємо справу з якоюсь зовсім невідомою матерією. Мене особисто лише це цікавить. Я переглянув у цьому ж музеї малюнки і барельєфи en creux, зброю з Корсабаду, з 8 століття до Христа, доба династії Саргонів, але навіть ті асірійські малюнки не допомогли мені відгадати ані вік , ані роботу цього шолому. У цьому ж музеї є один шолом, із бронзи, з часів Сасанідів, 226-651 після Христа, але й він мені не допоміг. До Китаю і Ямато я не міг, на жаль, подорожувати, але відомо, що зброя тих країн століттями не змінювалася. Отже, шукав я у Єгипті, там є найстаріші пам"ятки, переглянув лондонський і турінський музеї, але, окрім підтвердження того, що давно відчував і стверджував, а саме: що залізо з"явилося в історії разом із бронзою, нічого не знайшов.

Поодинокий шолом, поодинока корона бували схожі, але я чітко бачив, що ніякої спорідненості з цим немає. Оглянув оту малу фігурку з глини, знайдену на острові Кіпр, але вона може бути і фінікійська, і перська, і асірійська, а що головне, її шолом лише вимальовується.

Пані та панове, мої пошуки були відчайдушні. У музеї сенжерменському здалося мені, що в одному бронзовому шоломі, який вважають умбрійським, знайду відгадку походження цього, але моя праця довела лише: що той шолом не умбрійський, а етруський, як і той, що його можете бачити у паризькому музеї під знаком С.1.

Через місяць я знайшов одну, дуже схожу роботу в Британському музеї, з грецьким написом, але, на жаль, він був бронзовий. А цей матеріал, що ось тут під золотом і риб"ячою кісткою, не є бронзою, це я стверджую, і відчуваю, що це якась невідома матерія морська. Схожі шоломи знайшов пізніше аж у дванадцятому столітті, - хіба це не схоже на казанок? Тоді вперше з"являються шоломи у формі казанка. Французький heaume, італійський elmo, іспанський uelmo, англійський pothelm. Паризький гарматний музей має один позначений Н.1., але той має ще захист на носі. Лише у тринадцятому столітті я знаходив справжні казанкоподібні форми, дуже схожі на ці. Характерною є їхня оздоба, з подарунками жінок та іншими прикрасами, що висіли зі шлемів, а султани починаються лише у 15 і 16 столітті, грецький лопос, римська crista, французька aigrette, panache, іспанська garzotta i penacho, італійська penne d'oirone, англійський bush of feathers. Але все це було лише схоже і оманливе. Я почав впадати у відчай. Бачите, що цей має немов поля капелюха навколо. Я взявся за шоломи, які французи називають chapel, chapel de fer, hanapier, chapeau d'armes, англійці iron hat, іспанці cervellero, італійці capellina. З 12-13 століття до 17 бачимо їх на головах героїв, вождів, а згодом і простих солдат. Але ніде не було ні цього оздоблення, ні мушлів, при тому невідомих мушлів. У відчаї я з одержимістю оглядав borguignotte, англійський burgonete 15 століття у форму дзвону. Бачите, цей наш має збоку, ось тут, дещо схоже на те, що на інших називалося crete, англійський crest, цей виступ, схожий на ручку казанка. Так, але там це було на тім"ї, а погляньте, тут є на потилиці.

Нічого нового мені не сказали ні morian-и іспанського походження, що в профіль схожі на півмісяць, загнуті , як наші казанки. Лише легкість прадавніх шоломів, які не вживали у битвах, а хоронили разом з героями, як згадку, нагадувала цей. Кілька тижнів я вивчав у Парижі, у державній бібліотеці, німецький шолом з однієї картини у тзв. "Biblia sacra" з 10 століття, і той, з того ж самого часу, в Prudentius-і, що є одним із найдорогоцінніших експонатів Британського музею. Все це мені нічогісінько не допомагає. Хворий і зневірений, провів я ще місяць над залізним шоломом Генріха Льва, герцога бургундського, який помер 1195. На ньому багата оздоба, 6 позолочених смуг, шолом весь прикрашений мідною різьбою, з золотим левом на чолі. Він знаходиться у галереї герцогині Беррійської. Схожий був на цей, але дарма.

Пані та панове, я закінчив - хворий і вимучений я повернувся і подав звіт Вічу Сімох".

І тоді оратор замовк, у залі все затихло...

"Я дістав завдання його розчинити, розбити, якщо потрібно, але отримати відповідь на всі ті численні питання, які нас мучать."

Оратор підняв сяючий предмет, двоє слуг йому допомагали. Люди вставали, штовхалися, вигукували, одна баба втратила свідомість. Було видно, як старий сивий Біот ножем скручує і розрізає золоті пластинки, як лускають мушлі і розколюється срібло. Раптом щось луснуло на короні, і золото і срібло облетіло.

У руці він тримав казан, синій кухонний казан, на якому було вирізано: "Аврора".

Усі мов скам"яніли, коли побачили казан кухаря, що повернувся на голові Бога після ста років, з далекого моря...

Але потім почулася з вулиці стрілянина. Це знову нападали нововірні. Стрілянина лунала і зливалася з переляканими криками. Але, оскільки всі до цього звикли, спокійно і з усміхом змішувалися все більше у боротьбі, яка швидко перенеслася на сходи. Військові, які часто змінювали клятви, вбивали спокійно і немилосердно.

Гуркіт динамітів зруйнував сходи , і мармур вкрився кров"ю. З неймовірною швидкістю та шаленістю боротьба перекинулася до залу. Топтали знову жінок і дітей. Той , хто не хотів вбивати, за хвилину був убитий сам іншими. Натовп крутився, з нього бризкали рум"яні фонтани крові аж до стелі. А вгорі, під стелею, була одна картина, яку привезли ще за часів конквістадорів з Іспанії, темна й похмура. Голгофа чорніла на ній і страшний хрест. На хресті біліли перебиті коліна Христа, а під хрестом, уся гола, дряпаючи у відчаї нігтями свої груди, вклякла Магдалена, рудоволоса, повновида, мов морський пінистий вал.

Внизу, у морі тіл кривавих, високо, стояв синій казанок з голови божої. А вгорі сяяло тіло розіп"яте і тіло ціловане. У крові і крику зникало все, лише те, там, нагорі, з висоти сяяло.

Один і один - два і один - три і один - чотири і так минає Вічність.

1919 рік

____________________________________

Ніппонські острови - Японія (давня назва Японії - Ніппон).

Мається на увазі династія асірійських царів Саргонів; Саргон II, який царював у 722-705 рр. до н.е., підкорив ізраїльське царство і завдав поразки Урарту.

Сасаніди - династія іранських шахів (224-651 н.е.)

Ямато - племінний союз в Японії (3-4 ст. н.е.)