:: Насловна
:: Аутори
:: Језик ::
Фолклор ::
Историја ::
Уметност ::
Преводи ::
O Украјини ::
 

Сава Дам`янов

Ліліт

Переклад з сербської Алли Татаренко

Вона летіла крізь первісний Морок, летіла крізь Безодню, летіла над усіма мертвими світами, які вона створила і які колись пробудить, даруючи їм Життя. Була вона донькою Хаосу, була Матір`ю застиглої Води, нерухомого Повітря, Землі – неосяжної пустелі, зачарованого Вогню, неповторний блиск і жар якого таїла глибоко у собі; була вона Жінкою-Сестрою, але одночасно – Володаркою незліченних демонів, котрі блукали первісним Мороком і тілами яких вона живилась. Із силою правічної Самиці вбирала вона в себе своїх Братів-Чоловіків і так безкінечно примножувала свою Потугу: потугу Смерті та Остраху, потугу Невимовного та Межового, потугу Любові, якої ще ніхто ніколи не знав і яка не існуватиме більше ніколи...

... Летіла вона крізь первісний Морок, летіла, тремтячи від щастя, оповита серпанком потойбічного Холоду, летіла у самій собі і одночасно з самої себе (до снів, точніше до одного-єдиного Сну). Вона, Мати-Прародителька світів, добре знала, що те, що дійсно народжується, народжується завжди з найглибших інстинктів, які повторюються у всіх формах життя, у кожній Свідомості, в усьому Сущому. Тому й вирішила вона торжества остаточного Народження (тобто дарування Життя) влаштовувати у печерах, які нагадували могили, у безкраїх ночах, коли ковтала навіть неповторний блиск, який таїла у собі. Очі її були тоді затягнуті фіолетовою поволокою, крізь яку ледь видніли cклепіння печер-могил, однак вона у якійсь наступній фазі цього Процесу непомильно поверталась до них, йдучи за містичним ритмом, який таївся у навіддаленішому її куточку і який визначав суть її Єства...

... Торжества у печерах-могилах тривали довго, так довго, що вона забувала про Час: відчувала тільки, як вона і Те, що вона народжувала, щільно притулені одне до одного, назавжди обмінюються енергією, і що стає реальністю чудесна Потуга Зміни, Потуга, яка уможливлювала нерозривне Поєднання: народжуючи, вона одночасно живо матеріалізувала їх і таємниче поставала їхніми тілами, а вони в якийсь дивовижний спосіб дедалі більше ставали частиною її Тіла. Не так, як її Брати-Чоловіки, демони, котрі блукали колись первісним Мороком, Володаркою яких вона була, живлячись при цьому їхніми тілами; навпаки, цього разу це Поєднання більше нагадувало Божественного Гермафродита: одна двостатева Душа в одному двостатевому тілі як втілення Любові (при цьому вона завжди становила єдину, правічну Стать). Тому вона після завершення свята остаточного Народження завжди виводила на печерах-могилах: ДУША – ЦЕ КРОВ І ПЛОТЬ, ДУША – ЦЕ САМЕ ТІЛО, А ТІЛО – САМА ДУША...

... Торжества у печерах-могилах тривали довго, так довго, що вона забувала про Час: по суті, у первісному Мороці Часу й не було (чи його не було лише для неї?), але коли печери-могили почали перетворюватись на ожилу землю, якою потекла і пречудово задзюрчала відтала вода, коли магічні голоси, що творили тишу первісного Мороку, перемінились у чисте прозоре повітря, яке знало і тихий подих вітерця і жахливі бурі, коли вона нарешті визволила з себе якийсь зачарований вогонь, коли її колишній політ трансформувався у невизначене ширяння, тоді назавжди рушив з місця Час. Ширяючи тепер Часом і спостерігаючи, як все створене нею вступає з ним у боротьбу, Ліліт зрозуміла свій фатум. Фатум, який був передовсім у тому, що їй, котра існувала одвічно і яка вічно існуватиме, було призначено створювати Те, що є минучим, нетривалим, тлінним. І зрозуміла, що вона – тьмяна Мати, Сестра, Жінка та Донька – насправді є втіленням правічного Світла, світла Правіку, Правіком та Світлом одночасно, по суті. Витоком і Гирлом, Початком і Кінцем, самою Нескінченністю, осяяною вічним Світлом, що випромінювалося з неї, Світлом, яке було її справжньою Сутністю, Світлом, яким була насправді Вона – ЛІЛІТ...

... Вона знову летіла крізь первісний Морок, знову летіла крізь Безодню, знову летіла над мертвими світами, які вона створила і які колись пробудить, даруючи їм Життя. Знову летіла крізь первісний Морок, знову летіла, тремтячи від щастя, оповита серпанком потойбічного Холоду, знову летіла у самій собі і з самої себе одночасно (до снів, по суті до одного-єдиного Сну)...

 

 

 

Projekat Rastko
Projekat Rastko Budimpesta Sentandreja
Projekat Rastko - Rumunija
Projekat Rastko - Boka
Projekat Rastko Gracanica Pec
Projekat Rastko Cetinje
Projekat Rastko Luzica
Projekat Rastko Skadar
Projekat Rastko Bugarska
Projekat Rastko Banja Luka

 

 

 

 

// Аутори / Језик / Фолклор / Историја / Уметност / Преводи / O Украјини //
[ Пројекат Растко - Кијев- Лавов| Контакт | Пројекат Растко - Београд ]
©1997-2006. Пројекат Растко и носиоци појединачних ауторских права.