Алла Татаренко
(Львів)
Серболужицька культура на Інтернет-проекті "Растко"
2003
Проект "Растко - Бібліотека сербської культури на Інтернеті" (www.rastko.rs) давно і заслужено здобув популярність серед славістів. Успішно вирішуючи завдання популяризації досягнень рідної культури за допомогою одного з найпоширеніших сучасних медіїв, автори Проекту, який носить світське ім`я першого сербського письменника святого Сави, приділяють велику увагу проблемі культурних зв`язків між різними слов`янськими народами. Дослідники українсько-сербських зв`язків у царині культури охоче відвідуть Інтернет-сторінку "Растко-Київ-Львів", де з`являються найактуальніші матеріали з української проблематики, що виходять у Сербії, і розвідки про сербську мову, літературу, мистецтво, авторами яких є українські славісти, найновіші переклади (у тому числі, фрагменти творів, що готуються до друку). Тут можна знайти в електронному вигляді й надзвичайно цінні старі монографії, які вже стали бібліографічною рідкістю.
28 червня 2002 року, на Видовдан, родина "Растко" поповнилася проектом "Растко-Лужиця", який представлено як "електронну бібліотеку, присвячену культурним зв`язкам сербів у Лужиці та сербів на Балканах". Керівником проекту є відомий сербський славіст, проф. др Предраг Піпер, виконавчим директором - Зоран Стефанович (директор Проекту Растко, видавець і драматург), а фаховим радником - др Деян Айдачич (славіст, фольклорист, керівник проекту "Растко-сербська культура"), а у його створенні брали участь також Хінц Шустер-Шевц, Дитрих Шольце, Даниця Піпер, Радослав Братич, Джордже Янкович, Милена Іванович, Надежда Обрадович, Емілія Качаник, Любиця С.Раїнац та ін. Бібліотека "Растко-Лужиця" є ще молодою, вона робить лише свої перші кроки, але вже сьогодні на її сторінках можна знайти тексти, які дають можливість кожному зацікавленому скласти уявлення про історію та культуру "найменшої слов`янської нації". Бібліотеку відкриває текст проф.П.Піпера, у якому визначний дослідник серболужицької культури говорить про завдання бібліотеки та її призначення. Рідкісний факт співпадіння імен двох народів, які називають себе сербами, не є, на його думку, єдиною причиною, котра має пробудити дослідницький інтерес славістів: "Хоча нам відомо, що північних та південних сербів, крім імені, пов`язують також інші подібності, (котрі супроводжуються багатьма відмінностями), ми ще дуже далекі від того, щоби можна було сказати, що вже достатньо вичерпно й грунтовно вивчено, в чому одні й другі серби схожі, а в чому різняться". Наводячи основні дані про Проект "Растко-Лужиця", який включає на даний момент більше 200 праць 80 авторів, белградський славіст констатує, що це сьогодні найбільша електронна сорабістична бібліотека в світі. Підкреслює він і те, що саме тут вперше з`явився "Вступ до сорабістики" у вигляді хрестоматії, адресованої насамперед сербським славістам, але корисної для всіх, хто бажає здобути з надійних джерел підставові знання про лужицьких сербів, їхню історію та культуру". Крім тексту хрестоматії, бібліотека містить також книжки "Народні казки лужицьких сербів" (упорядник - Никола Єремич, 1974), "Поезія лужицьких сербів" (упорядник - Предраг Піпер, 2002), "Література лужицьких сербів" (уклав Радослав Братич, 1984), "Оповідання лужицьких сербів" (упорядник - Предраг Піпер, 2002), а також вибрані статті найвідомішої сербської сорабістки Нади Джорджевич "Про лужицьких сербів та їхню культуру".
Найвагомішим і найінформативниішим твором, представленим на проекті "Растко-Лужиця", є, на нашу думку, "Вступ до сорабістики: хрестоматія для сербських славістів", укладена П.Піпером. У Вступі упорядник вказує, що "літературна мова, література і культура лужицьких сербів має довгу та багату традицію, за якою лужицькі серби випереджують деякі чисельніші від них слов`янські та неслов`янські народи, хоча історія й була до них найменш прихильною, а може, саме тому", вказує на відсутність університетських сорабістичних студій у Сербії і брак відповідної пропедевтичної літератури сербською мовою. Водночас він висловлює сподівання, що ця праця дасть корисні знання відвідувачам програми "Растко" і послужить поштовхом до подальшого знайомства з культурою лужицьких сербів: "якщо цей Вступ спричиниться до того, що чиїсь знання про предмет Вступу стануть хоча б трохи ширшими та глибшими, можна вважати, що видання Вступу досягло своєї мети".
Хрестоматія для сербських славістів складається з двох частин, першу з яких становлять розвідки провідних лужицьких та сербських вчених про історію, мову, літературу, а також інші сфери культури лужичан (у сербському мовному медії), а другу (Apendix) - статті лужицьких вчених німецькою мовою. Стаття Яна Бранкачка знайомить з історією лужицьких сербів у епоху середньовіччя[1], праці Хінца Шустера Шевца[2], Хельмута Фаски[3], Хельмута Єнча[4], Людвига Ели[5] презентують актуальні проблеми лужицької лінгвістики, а розвідки Юрія Кравжи[6] та Луції Хайнец[7] є оглядами літературної творчості лужичан. Стаття Мерчина Фелькеля[8] висвітлює роль "Матиці сербської" (лужицької), Дитрих Шольце[9] дає огляд театрального життя у лужичан, Д.Кобела[10] - музичного, Х.Рихтер[11] звертається до теми радіо та телебачення у Лужиці, а Лудвиг Ела[12] висвітлює питання юридичного статусу сербів у Німеччині. Сербська сорабістика представлена працями Предрага Піпера (одна з них, "Граматичні структури верхньолужицької та сербської мови"[13], присвячена проблемі компаративного характеру, а друга, "Про великі та маленькі мови"[14], має узагальнюючий характер). Стаття Нади Джорджевич про лужицьку прозу середини ХХ століття[15] є цікавим поглядом на сучасну їй літературну ситуацію, хоча у контексті "Вступу до сорабістики" набагато значиміше місце посідає її грунтовна розвідка "Лужицькі серби, їхня історія та культура"[16]. Сербська дослідниця знайомить своїх читачів із оглядом історії лужичан, говорить про особливості мови, релігії, культури. Історичний екскурс включає розповідь про невпинну боротьбу за свободу, яку змушені були вести лужицькі серби у середньовіччі і про ті жертви, яких вони при цьому зазнали - тема визвольних змагань, тема волі взагалі завжди займала привілейоване місце у культурі балканських сербів. У статті відчувається прагнення авторки - невтомної популяризаторки лужицької культури - зробити історію північничних сербів близькою та зрозумілою сербам південним, і наголошування на темі страждань у неволі і волелюбності має на меті саме такий емоційний ефект. Н.Джорджевич також дає огляд культурних та наукових досягнень лужичан, не забуваючи підкреслити моменти, коли "перетинаються" долі двох сербських народів (як у випадку Якуба Тицина, автора верхньолужицької граматики, який загинув у 1693 р. під Белградом), і зупиняючись на темі сербсько-лужицьких культурних зв`язків (знайомство Хандрія Зейлера з Симою Милутиновичем, переклади сербських народних пісень у рукописному альманасі Kwetky, спогади про подорож до Белграда Юрія Вєлана, діяльність М.Новака-Нехорнського та ін.). Сербська славістка подає стислу, але багатогранну інформацію про культурне життя лужичан у буремному ХХ столітті, про головні культурні та наукові установи, творчі спілки тощо. Знаходиться місце і для коротких, але показових характеристик центральних постатей літературного процесу (Ю.Брєзана, М.Млинкової, Ю.Коха, Ю.Кравжи, Б.Будара), і для огляду перекладів творів лужицьких авторів сербською мовою, і для характеристики проблеми рецепції літератури лужичан у Югославії. Н.Джорджевич говорить про проблеми, пов`язані з виданням перекладів, про плани, які треба реалізувати, і тому її огляд не втрачає актуальності й сьогодні, як не втрачає актуальності завдання популяризації слов`янських, так званих "малих", культур.
Знавець історії сербсько-лужицьких культурних зв`язків ХІХ століття, Міча Цвієтич також починає свою працю[17] стислою, але емоційною характеристикою найменшого слов`янського етносу. Лужицький народ він бачить як героїчний і невтомний у боротьбі за волю, говорячи про нього, звертається до запозиченого у Якуба Барта Чишинського образу човна, який нещадно б`ють хвилі. Даючи пунктирну історію лужичан, дослідник згадує підтримку і співчуття інших слов`янських народів до їхньої драматичної долі у часи правління Гітлера, плани південних сербів щодо переселення до Югославії сербів північних, переселення, яке мало врятувати цей слов`янський народ від знищення. Цвієтичу імпонує патріотизм лужичан, їхня повага до рідного слова, він наводить поетичні цитати на підтвердження їхньої любові до рідної землі. Його стаття є, передовсім, прекрасним джерелом відомостей про сербсько-сербські культурні зв`язки ХІХ століття, про взаємну допомогу двох слов`янських народів.
Крім знайомства з літературними та науковими текстами, які подаються сербською, лужицькою, німецькою та деякими іншими мовами, читач "Вступу до сорабістики" має можливість одержати вичерпну бібліографічну інформацію про сорабістичні зацікавлення сербів. Одну з найпривабливіших для науковця сторінок становить "Вибрана бібліографія сорабістичних праць сербською (сербохорватською) мовою" яка лічить 112 позицій і включає як оригінальні праці югославських дослідників, так і розвідки лужицьких вчених, опубліковані у перекладі. Центральне місце у цьому списку посідає ім`я Нади Джорджевич, яка протягом багатьох років невтомно наближала до своїх співвітчизників культуру їхніх північних братів. Серед її праць - грунтовні огляди з історії лужичан ("Лужицькі серби, їхня історія та культура"), велика кількість розвідок з літературознавства ("Лужицька проза ХХ століття", "Шляхи лужицької прози", "Сучасна сербська література"), рецензії та відгуки на нові книжки, що з`явилися у Лужиці або на сербські переклади з серболужицької, статті про лужицьких письменників до Малої енциклопедії "Просвіти", дослідження про історію сербсько-сербських зв`язків ("Перші переклади сербських народних пісень серболужицькою мовою").
У "Вибраній бібліографії" знаходимо наукові розвідки Предрага Піпера, присвячені мові лужицьких сербів (його стаття "Про великі та малі мови" представлена на Проекті в електронному вигляді), праці Мічо Цвієтича, відомого дослідника сербсько-лужицьких літературних зв`язків ХІХ - початку ХХ століття, Митара Влаховича, Сави Вуїча, Богдана М.Басарича, Йована Кршича, Драгана Боснича, Бориса Нада та багатьох інших. Бібліографія свідчить про інтерес сербів до праць Яна Бранкачка, Юрія Брєзана, Хінца Шустера-Шевца, Хелмута Фаски, Мєрчина Фелькеля, Луції Хайнец, які з`являються у різних переіодичних виданнях. Слід згадати й тематичне число белградського часопису "Кніжевна реч"[18]("Кижевна реч"), а також підбірку у крагуєвацькому часописі "Кораці"[19] ("Кораци"), які наблизили слово лужицьких письменників до сербського читача.
Після знайомства зі "Вступом до сорабістики" або цілком незалежно від нього, відвідувач бібліотеки "Растко-Лужиця" має можливість ознайомитися з сербськими перекладами лужицької літератури, починаючи від збірки казок і аж до найновіших збірок поетичних та прозових творів. Деякі з них мають паперову версію: підбірка під назвою "Література лужицьких сербів" (укладач і упорядник - Радослав Братич) вперше з`явилася у 1984 році у крагуєвацькому часописі "Кораці", вийшла друком і книжка серболужицьких народних казок (1974). Підбірки ж "Поезія лужицьких сербів" та "Оповідання лужицьких сербів", упорядником яких є Предраг Піпер, існують у електронному вигляді і чекають на свого видавця, однак вже сьогодні вони є доступними для кожного користувача Інтернету, для всіх сербофоних читачів, які бажають запізнатись з творами лужицьких авторів. Перекладачі цих книжок - передовсім, світлої пам`яті Нада Джорджевич, а також Любиця С.Раїнац, М.М.Парунац, П.Піпер - намагалися долучити своїх земляків до скарбниці лужицької духовної культури, удоступнити для читання найкращі, на їхню думку, досягнення літератури північних сербів. І це їм, без сумніву, вдалося.
Важко переоцінити значимість зусиль укладачів та перекладачів, авторів та учасників проекту "Растко-Лужиця" у шляхетній справі взаємного збагачення культур, яке починається знайомством з культурою іншого. Сподіваємося, що невдовзі бібліотека збагатиться новими творами, в тому числі серболужицькою мовою, адже й лужичани мають що розповісти про довгу історію взаємин з сербською культурою, про її рецепцію у Лужиці. Проект "Растко" завжди відкритий для плідних контактів і цікавих ідей, для віртуальних і реальних зустрічей славістів усіх народів і мов.
